Слава ЗСУ!

За перших сторiч християнства церква вважала великим грiхом брати вiдсотки за позиченi грошi. За середньовiччя церква мала силу впливати на уряди, навiть iнодi накидати урядам церковнi закони та засади. Тодi держава дуже карала тих, хто брав вiдсотки за позику, а лихварство карала смертю. Наприклад, в Англiї король Альфред видав закон, за яким все майно того, хто брав вiдсотки за позики, держава вiдбирає вiд нього, а коли вiн помре, то забороняється ховати за християнським обрядом, навiть забороняється закопувати такого на християнському цвинтарi. В XI ст. король Едвард Конфесор наказав забирати до держави все майно померлого лихваря, позбавляючи спадкоємцiв права на спадщину. В XIII ст. король Джон забрав собi майно всiх вiдомих лихварiв. В XIV ст. за короля Джемса I-го закон вважав лихварство таким же злочином як i вбивство, тому воно каралося смертю.

Не зважаючи на такi суворi кари, жидiвськi золотарi в Англiї по довгiй боротьбi за право позичати з вiдсотком — перемогли. Англiйський Парламент примушений був 1609 року узаконити позички з вiдсотками. Хто, чи що примусив парламент?

Боючись позичати грошi за вiдсотки, золотарi складали грошi вдома. Тодi були лише металевi грошi. Таким чином велика кiлькiсть грошей забиралася з обiгу, а це дуже гальмувало торгiвлю та промисел, бо бракувало обiгових грошей. Саме тодi Англiя воювала з Францiєю, а державна скарбниця була порожня. Король Вiльям III звернувся до золотарiв за позикою. Вони позичили йому 5 мiльйонiв фунтiв стерлiнгiв з умовою узаконити вiдсотковi позички. Витративши тi 5 мiльйонiв фунтiв, король зажадав ще 6 мiльйонiв фунтiв. Золотарi обiцяли позичити, якщо вiн дозволить їм заснувати банк з правом карбувати грошi. Боючись програти вiйну, Парламент погодився i видав 1694 року закон про заснування Англiйського Банку, що мав право позичати грошi за вiдсотки, пiд заставу будь-якого майна, крiм церковного. А 1844 року уряд надав йому право друкувати паперовi грошi. Вiн надрукував їх 20-тикратно бiльше, нiж мав золота. Тодi бiльшiсть фiлiй Англiйського Банку належала родинi Ротшiльдiв, отже, фактично банк не був державним. Так Ротшiльди зробили собi з НIЧОГО великi мiльйони фунтiв стерлiнгiв.

У Великобританiї було 1944 року в оборотi грошей на 2.500 мiльйонiв фунтiв. З них 10 мiльйонiв фунтiв було дрiбної мiдяної монети, а 40 мiльйонiв фунтiв срiбної. Цi 50 мiльйонiв фунтiв були власнiстю уряду Великобританiї, вся решта 2.450 мiльйонiв фунтiв — власнiстю Банку Англiї. А власником Банку Англiї була родина Ротшiльдiв.

Засновник Ротшiльдiвських банкiв золотар Амшел Бавер мав у Франкфуртi ювелiрну крамницю з червоним написом "Ротшiльд". Його п'ять онукiв стали свiтовими банкiрами, фактичними власниками "державних" банкiв Англiї, Пруссiї, Францiї, Iспанiї, Голландiї, США.

Той Амшел Бавер казав: "Дайте менi право карбувати грошi, i я начхав на всi закони". Так почалася золота доба банкiрської мафiї. Здобувши право друкувати паперовi грошi, банки стали на твердий, широкий шлях до опанування не лише економiчного, але й УСЬОГО життя народiв i, насамперед — полiтичного.

Кожний банкнот, що його банк надрукував i пустив в обiг, — це його вексель, це — його зобов'язання обмiняти той вексель на золотi чи срiбнi грошi в будь-який час на вимогу того, хто має той вексель. Ранiше це банкiвське зобов'язання було надруковане на кожнiй грошовiй одиницi. Отже, банк мусив мати у своїх скринях золота та срiбла стiльки, щоб вистачило обмiняти ВСI паперовi грошi, що їх банк випустив в обiг. На початках банкiвництва так i було. Тодi паперовi грошi були на 100 % забезпеченi золотом та срiблом чи дорогими самоцвiтами.

Грошi є лише технiчним засобом полегшити обмiн крамом чи працею. Замiсть дикунського способу мiняти крам на крам чи на працю, люди навчилися ще за доiсторичних часiв мiняти крам чи працю на грошi. Постав вираз "продавати" за грошi. Вже за середньовiччя торгiвля та промисел почали так рости, розвиватися, що не вистачало анi металевих, анi паперових грошей. Саме життя штовхало збiльшити їх кiлькiсть. Кiлькiсть металевих годi було дуже збільшити. Не лишалося нiчого iншого як збiльшити кiлькiсть паперових. Але паперовi мусять мати забезпеку золотом, срiблом. А його було обмаль. Та банкiвський досвiд показав, що менше нiж 100 % забезпечення золотом паперових грошей вистачає, щоб забезпечити паперовi грошi, бо люди не обмiнюють у банках ВСI паперовi грошi на золотi, срiбнi, а лише дуже малу частину, а бiльшiсть паперових грошей обертається помiж людьми. Отже, уряди дозволили банкам мати менше як 100 % забезпечення. Перше дозволяли мати 75 %, потiм — 50 %, а тепер є чимало держав, що мають лише 10 % золотого забезпечення своїх паперових грошей. I така фактична НЕбезпека не шкодить доти, доки не захиталася у людях довiра до банкiрiв чи до уряду.