Слава ЗСУ!

Мабуть, якась величезна пошесть здесяткувала так званих трипiльцiв. Багато землi було обезлюднено. Саме тодi (I-е тисячорiччя до нашої ери) у Малiй Азiї тамошнi народи безупинно воювали, мирне життя було неможливе. Нащадки колишнiх переселенцiв з України, дiзнавшись про обезлюднення в Українi, почали десь у 8 ст. до нашої ери ПОВЕРТАТИСЯ з Малої Азiї до України. Вони називали себе "сколотами". Перси назвали їх "саками". Греки назвали їх "скифами". Єгипетськi письмена (iєроглiфи) називають їх "рутс"¹⁰⁹. У науцi вживається "скiфи".

Археологи визначають нацiональнiсть давно зниклих народiв на пiдставi культури, що вiддзеркалюється в археологiчних знахiдках. Цей спосiб аж надто сумнiвний. Археологи знайшли у скiфських могилах iншу культуру, нiж у трипiльських i видумали теорiю, що нiби у 7-му ст. до нашої ери прийшла в Україну з Iрану дика кочова орда, яка завоювала тубiльцiв України. Цей здогад є бiльше полiтичний, нiж науковий. Праiсторiю Схiдної Європи дослiджували найбiльше нiмцi. Нiмецька нацiональна зарозумiлiсть штовхає нiмцiв принижувати все ненiмецьке, а вивищувати все нiмецьке. Нiмцi запевняють, що слов'яни взагалi, а українцi зокрема, в iсторiї завжди корилися якомусь завойовнику. Отже, українцi нездатнi творити свою незалежну державу.

Грецький iсторик Геродот був 450 року до нашої ери у Скiфiї i розпитував скiфiв про їхню iсторiю. Вони казали йому, що їхнiй народ нiзвiдки не приходив, а є споконвiчним тубiльним народом України. Таку величезну подiю як переселення всього народу за тисячi кiлометрiв вони забути не могли, бо далеко меншi подiї народ пам'ятає у своїх легендах тисячi рокiв. А вiд їхнього нiби переселення, вигаданого археологами, з Iрану до часiв Геродота минуло лише 200 рокiв. Геродот описав Скiфiю у своїй iсторiї¹¹⁰.

Скiфи вiдновили праукраїнську трипiльську державу в її старих межах вiд Волги по Дунай. Приблизно тодi великий завойовник Олександр Македонський мав величезне вiйсько, яке потребувало багато зброї i харчiв. Промисловiсть Грецiї дуже збiльшувалася, мiста росли як на дрiжджах. Грецiя не мала стiльки хлiба i сировини, щоби задовольнити попит, i вона купувала у Скiфiї величезну кiлькiсть збiжжя, соленої i сушеної риби, шкiр, дерева тощо. Зiбрати це все з величезного обширу вiд Волги по Дунай, перевезти це все до чорноморських портiв, тримаючи на все це рахунки i розрахунки — завдання велике навiть i за теперiшнiх часiв. Чи могли таке виконати дикi кочiвники?

Скiфська держава, як i кожна велика культурна держава, мала всi суспiльнi стани — аристократiю, вiйськових, урядовцiв, торгiвцiв, промисловцiв, ремiсникiв, селян, рiльникiв. Мала також лiкарiв, священикiв, науковцiв, фiлософiв, як, наприклад, фiлософа Анахарсиса.

Анахарсис був братом скiфського царя Дадуїда. Його мати була грекиня, i вiн знав обидвi мови. Року 589 до нашої ери вiн був у Грецiї, де його дуже шанували грецькi фiлософи на чолi з Солоном. Афiни надали йому навiть почесне громадянство, що було великою честю i не грекам, звичайно, не давалося. Анахарсис дуже пишався своєю скiфською нацiональнiстю. Вiн написав велику поему, багато писав про Скiфiю. Його писання загубилися, крiм кiлькох листiв до короля Лiдiї славного Креза. У тих його листах дивує нас глибина думки та свiтогляд, тотожний зi свiтоглядом українського фiлософа Г. Сковороди (1722–1794). Анахарсис ставив духовнi вартостi понад матерiальнi. Вiн учив, як i Г. Сковорода, що творчий дух творить усе життя, навiть i матерiальне. Ця духовна спорiдненiсть двох українських фiлософiв, вiддалених один вiд одного часом 2.400 рокiв, є найлiпшим доказом давностi української духовностi. А давнiсть, передавана через багато поколiнь, робить її незнищенною, як про це каже закон спадковостi.

Таких фiлософiв у Скiфiї було бiльше. Наприклад, писар короля Олександра Великого (вiн ходив вiйною на Скiфiю) записав промову скiфського посла до Олександра. Та промова була надзвичайно глибока думкою, високоетичними i моральними поглядами на справедливiсть, честь, обов'язок громадянина i короля перед Богом та своїм народом. Писар не записав його iменi.

Скiфський фiлософ Абарiс був 570 року до нашої ери послом (амбасадором) Скiфiї у Грецiї. Вiн приятелював там зi славним грецьким фiлософом Пiфагором. Англiйський професор богослов'я о. Ф. Ферар пише, що рiк народження Христа установив учений скіф Дiонiсiй Ексiґус, що був iгуменом у Римi i помер там 525 року. Серед святих української церкви є три скіфа: Iнна, Пинна та Римма.

Римський поет Овiдiй був на вигнаннi в Добруджi. Там вiн пiзнав скiфiв i писав, що вони ставилися до римлян з погордою, бо римляни вживали хитрощiв у вiйнi, тому скiфи вважали римлян за дикунiв, а себе за лицарiв.¹¹¹ Скiфи вважали свою мову, свiй народ, свою культуру вищою за римську — пише здивований римлянин. I вiн визнає, що справдi не можна заперечити скiфам лицарства.