Слава ЗСУ!

Президент США Д. Ейзенхауер, хоч i був невiгласом у свiтовiй полiтицi, проте вiн був добрим генералом. Вiн знав вагу своєї i ворожої розвiдки за вiйни i мирного часу. Отже, вiн мав би зрозумiти вiйськову, отже, i полiтичну вагу московської п'ятої й шостої колон у США, американської, протимосковської п'ятої колони в СРСР i поза СРСР, на емiграцiї. А вiн не лише не пiдтримав жодної протимосковської колони в СРСР i на еміграцiї, але навiть не нищив московської п'ятої колони в США, не поборював і шостої колони в США. Щогiрше! Навiть допомагав їм, байдуже, що несвiдомо. Наприклад, допомагав московським емiгрантам, якi вдавали нiби вони вороги "бiльшовикiв". Вiн не лише нiчим не допомiг мадярським повстанцям 1956 року, але не залишив iсторiї навiть хоч би паперового обурення.

Всi отi великi, середнi i меншi рузвельти, трумени, раскi, кеннедi, ачесони, червонi єпископи, мiльйонери iтони, президенти бенешi тощо не були анi комунiстами, анi московськими патрiотами. Але нiхто iнший, лише вони розбудували теперiшню технiчну i вiйськову силу московської iмперiї СРСР. I про це не ми кажемо — самi ж американцi і англiйцi. Та киньмо оком на нашу українську iсторiю.

Нашi власнi великi, середнi, меншi брюховецькi, тетерi, самойловичi, кочубеї, розумовськi, прокоповичi, безбородьки, гоголi, драгоманови, винниченки, скоропадськi, любченки, скрипники, кириченки, тичини, сосюри, шаповали, шелести, кордюки, майстренки тощо — чи ж вони не любили Україну? — Безперечно, що любили. Чи може вони любили Московщину бiльше, як Україну? — Нi. Чимало з них гидилися Московщиною.

А незаперечним iсторичним фактом є, що без цих шестиколонникiв нiколи не змогла би Московщина подолати Україну.

Всi московськi уряди, вiд Iванiв до Нiкiт разом, дуже щедро нагороджували донощикiв. I кожний москвин — всiх суспiльних станiв i всiх полiтичних барв — вважає своїм святим обов'язком видавати владi ворога Московщини. Навiть у в'язницях, у смертельних сибiрських таборах в'язнi-москвини охоче, без примусу доносили владi на ворогiв "савєтской властi", тої самої, що їх посадила за ґрати. Ось чому нiколи не було в Московщинi нiчиїх п'ятих колон. Московськi т. зв. "революцiонери", хоч i вбивали своїх царiв, проте не були анi п'яти-, анi шестиколонниками якоїсь ворожої Московщинi держави. Всi московськi т. зв. "революцiонери, соцiалiсти, iнтернацiоналiсти", всi вони — без єдиного винятку — були перш за все i понад усе — московськими патрiотами, навiть шовiнiстами. "Єдiная, нєдєлiмая матушка Расєя" (тобто iмперiя) була, є i буде кожному москвиновi найсвятiшою, безперечною доґмою. Теоретична балаканина В. Ленiна чи О. Ґерцена про право кожного народу московської iмперiї на незалежну державу — була звичайно московською облудою, пiдступом, щоби втримати "єдiную, нєдєлiмую" вiд розпаду. Нiхто iнший, лише автор виразу "Россия — тюрьма народов" В. Ленiн показав 1917 року наочно легковiрним хохлам, як цей вираз розумiють московськi "iнтернацiоналiсти" на чолi з тим же В. Ленiним.

Якщо так розумiють московськi "iнтернацiоналiсти", то московськi монархiсти i поготiв. Нiхто iнший, лише той, хто воював проти "савєтской властi" — генерал А. Денiкiн закликав 1941 року своїх "бєлих" старшин на емiґрацiї повертатися на "родiну" i вступати до "красной армiї". Вiн цiлком слушно пояснював їм, що той їхнiй поворот не є жодною зрадою їхнiх полiтичних поглядiв, бо ж "красная" армiя бореться за те саме, за що боролася i "бєлая", тобто за "єдiную нєдєлiмую матушку Расєю".

Щоби московськi соцiалiсти та демократи не вагалися, то їхнiй провiдник соцiалiст О. Керенський пiдтримав заклик монархiста А. Денiкiна, пояснюючи: "Лiпше злий диктатор, нiж розвал "єдiной нєдєлiмой Расєi". I справдi, багато московських емiгрантiв — i монархiстiв, і соцiалiстiв — послухали того заклику i вступили до нiмецького вiйська та нiмецьких установ. Це вони — москвини на нiмецькiй службi — призвели Нiмеччину до поразки. Також їм — москвинам на службi США — завдячують американськi полiтики своїми поразками у теперiшнiй холоднiй вiйнi. I це вони — москвини на службi США з допомогою шестиколонникiв, призведуть у можливiй гарячiй вiйнi дурних янкi до того самого, до чого вони призвели 1945 року зарозумiлих швабiв, уживаючи тих самих способiв, яких уживали, коли були на нiмецькiй службi.

Достеменно таке сталося в Українi 1917 року. Якби тодi не було шестиколонникiв-москволюбiв грушевських, винниченкiв та їм подiбних, то й п'ятиколонники-яничари скрипники, любченки не змогли б нiчим допомогти Московщинi загарбати Україну. Не змогли би — п'ята колона нiчого не вдiє там, де нема шостої. Отже, СРСР створила i змiцнила не п'ята колона, тобто яничари, але шоста — москволюби. Те, що дiялося тодi у Схiднiй Європi, дiється тепер у Захiднiй Європi та в Америцi.