Слава ЗСУ!

Розділ 24 ВИЛУЧЕННЯ МАЙСТРА

У спальні Воланда все було, як і до балу. Воланд у сорочці сидів на ліжку, тільки Ґелла не розтирала йому ногу, а на столі, де раніше грали в шахи, наготовувала вечерю. Коров’єв та Азазелло, скинувши фраки, сиділи коло столу і поряд з ними, певно, примостився кіт, що не хотів розлучатися зі своєю краваткою, хоча вона і перетворилася остаточно на бруднючу ганчірку. Марґарита, хитаючись, підійшла до столу і сперлась на нього. Тоді Воланд повабив її, як тоді, до себе і показав, щоб вона сіла поряд.

- Ну що, вас дуже вимучили? - спитав Воланд.

- О ні, мессіре, - відповіла Марґарита, проте ледь чутно.

- Ноблесс обліж [6 Noblesse oblige - становище зобов’язує.], - докинув кіт і налив Марґариті якоїсь прозорої рідини у високу склянку.

- Це горілка? - слабко запитала Марґарита. Кіт підскочив на стільці від обурення.

- Згляньтесь, королево, - прохарчав він, - хіба я допустився б до того, щоб налити дамі горілки? Це - чистий спирт! Марґарита усміхнулася і зробила спробу відсунути від себе склянку.

- Сміливо пийте, - сказав Воланд, і Марґарита відразу взяла склянку в руки. - Ґелло, сідай, - наказав Воланд і пояснив Марґариті: - Ніч повні - святкова ніч, і я вечеряю в тісному колі наближених та слуг. Отож, як почуваєтеся ви? Як пройшов цей стомливий бал?

- Запаморочливо! - заторохтів Коров’єв. - Усі зачаровані, закохані, знетямлені! Яка тактовність, ґречність, яка принадність і шарм! Воланд мовчки підняв склянку і цокнувся з Марґаритою. Марґарита покірно випила, гадаючи, що тут же їй прийде край від спирту. Але нічого поганого не сталося.

Живе тепло потекло по її нутрощах, щось м’яко стукнуло в потилицю, повернулися сили, наче вона оце підвелася після доброго цілющого сну, і окрім того з’явився вовчий голод. І при гадці про те, що вона і ріски не мала в роті з учорашнього ранку, він ще більше розгорівся. Вона почала жадібно ковтати кав’яр.

Бегемот відрізав шмат ананаса, посолив його, поперчив, з’їв і після усього так віртуозно смикнув другу стопку спирту, що всі зааплодували. Після другої стопки, випитої Марґаритою, свічки в канделябрах розгорілися ясніше, а в каміні додалося полум’я. Жодного сп’яніння Марґарита не відчувала. Кусаючи білими зубами м’ясо, Марґарита насолоджувалася соком, що тік з нього, і водночас дивилася, як Бегемот намащував гірчицею устрицю.

- Ти ще винограду зверху поклади, - тихо сказала Ґелла, штовхнувши кота в бік.

- Прошу не вчити мене, - відповів Бегемот, - випадано мені сидіти за столом, будьте певні, випадало!

- Ех, як приємно вечеряти ось так, біля каміна, отак по-простому, - деренчав Коров’єв, - серед своїх...

- Ні, Фаготе, - заперечував кіт, - бал має свій чар і розмах.

- Ані чару в ньому немає, ні розмаху також, а ці пришелепкуваті ведмеді, а ще тигри в барі своїм ревом мало не довели мене до мігрені, - сказав Воланд.

- Слухаюсь, мессіре, - сказав кіт, - якщо ви вважаєте, що нема розмаху, то і я відтепер дотримуватимусь цієї ж думки.

- Ти шануйся! - відповів на це Воланд.

- Та я пожартував, - смиренно проказав кіт, - а що стосується тигрів, то я велю їх посмажити.

- Тигрів не можна їсти, - сказала Ґелла.

- Ви гадаєте? Тоді прошу послухати, - відгукнувся кіт і, мружачись від вдоволення, розповів про те, як одного разу він блукав протягом дев’ятнадцяти діб у пустелі і єдине, що мав за харч, це м’ясо забитого ним тигра. Всі уважливо прослухали таку цікаву оповідку, а коли Бегемот закінчив її, хором гукнули: