Слава ЗСУ!

- Брехня!

- Найцікавіше в цій брехні те, - сказав Воланд, - що вона - брехня від першого до останнього слова.

- Оце так? Брехня? - вигукнув кіт, і всі подумали, що він почне протестувати, але він лише тихо сказав: - Історія розсудить нас.

- А скажіть, - звернулася Марґо, збадьорившись після горілки, до Азазелло, - ви його застрелили, цього колишнього барона?

- Безумовно, - відповів Азазелло, - як же його не застрелити. Його неодмінно треба застрелити.

- Я так схвилювалася! - вигукнула Марґарита. - Це сталося так несподівано.

- Нічого в цьому немає несподіваного, - заперечив Азазелло, а Коров’єв завив і запхинькав:

- Як же не розхвилюватись? У мене самого жижки затрусились! Бабах! Раз! Барон на бік!

- Зі мною мало істерика не сталася, - докинув кіт, облизуючи ложку з кав’яром.

- Ось чого я не збагну, - сказала Марґарита, і золоті іскри від кришталю скакали у неї в очах, - невже зовні не було чути музики і взагалі гримотіння цього балу?

- Певно, не було чути, королево, - пояснював Коров’єв, - це треба робити так, щоб не було чути. Це як-найохайніше треба робити.

- Так, певно... Адже річ у тім, що цей чоловік на сходах... Ото коли ми проходили з Азазелло... і другий у підворітті... Я гадаю, що він стежив за вашою квартирою...

- Правда, правда! - кричав Коров’єв. - Правда, дорога Марґарито Миколаївно! Ви покріплюєте мої підозри. Так, він стежив за квартирою. Я сам спершу сприйняв його за неуважливого приват-доцента чи то закоханого, що умліває на сходах, але ні, ні! Щось ятрило моє серце! Ох, він стежив за квартирою! І той другий коло входу теж! І той, що був у підворітті, так само!

- А ось цікаво, якщо вас прийдуть арештовувати? - спитала Марґарита.

- Неодмінно прийдуть, чарівна королево, неодмінно! - одказував Коров’єв. - Чує моє серце, що прийдуть. Не зараз, певно, та у свій час неодмінно прийдуть. Але гадаю, що нічого цікавого не буде.

- Ох, як я схвилювалася, коли цей барон упав, - казала Марґарита, очевидно, досі переживаючи вбивство, яке вона бачила вперше в житті. - Ви, певно, влучно стріляєте?

- Пристойно, - відповів Азазелло.

- А за скільки кроків? - поставила Марґарита Азазеллові не зовсім чітке запитання.

- Дивлячись у що, - резонно відповів Азазелло, - це різні речі - влучити молотком у шибку критикові Латунському і влучити йому ж у серце.

- У серце! - вигукнула Марґарита, чомусь тулячи руку до свого серця. - У серце!

- повторила вона глухим голосом.

- Що це за критик Латунський? - спитав Воланд, примружившись на Марґариту.

Азазелло, Коров’єв і Бегемот якось сором’язливо повідводили погляди, а Марґарита відповіла, зашарівшись:

- Є один такий критик. Я цього вечора сплюндрувала йому всю квартиру.

- Оттакої! Навіщо?..

- Він, мессіре, - пояснила Марґарита, - занапастив одного майстра.

- А для чого ж було самій труждатися? - запитав Воланд.

- Дозвольте мені, мессіре! - скрикнув радісно кіт, підскакуючи,

- Та сиди ти, - буркнув Азазелло, підводячись, - я зараз сам навідаюся.

- Ні! - гукнула Марґарита. - Ні, благаю вас, мессіре, не треба цього!

- Як хочете, як хочете, - відповів Воланд, а Азазелло сів на своє місце.

- Так на чому ми зупинилися, найдорожча королево Марґо? - вів далі Коров’ев. - Ага, серце. В серце він влучить. - Коров’єв витягнув свій довгий палець у напрямку до Азазелло. - За бажанням у будь-яке передсердя або в будь-який шлуночок.