Слава ЗСУ!

- Доводиться вірити, - сказав приходень, - але, звичайно, куди спокійніше було б вважати вас виплодом галюцинації. Даруйте, - похопившись, додав майстер.

- Ну, що ж, якщо спокійніше, то й вважайте, - ґречно відповів Воланд.

- Ні, ні! - налякано говорила Марґарита і трясла майстра за плече. - Спам’ятайся! Перед тобою насправді він! Кіт ув’язався і тут:

- А я таки справді схожий на галюцинацію! Зверніть увагу на мій профіль у місячному світлі, - кіт уліз у місячний сніп і хотів ще щось казати, але його попросили замовкнути, і він відповів: - Гаразд, гаразд, я мовчатиму. Я буду мовчазною галюцинацією, - і змовк.

- А скажіть, чому Марґарита називає вас майстром? - спитав Воланд. Той усміхнувся і сказав:

- Це простима слабкість. Вона надто високої думки про і той роман, котрий я написав.

- Про що роман?

- Роман про Понтія Пілата. Тієї миті знову захитались і затанцювали язики свічок, задеренчав посуд на столі, Воланд зайшовся громохким реготом, але нікого не налякав і сміхом своїм не здивував. Бегемот чомусь зааплодував.

- Про що, про що? Про кого? - заговорив Воланд, відсміявшись. - Оце тепер? Неймовірно! І ви не могли знайти іншу тему? Дайте-но подивитися, - Воланд простягнув руку долонею догори.

- Я, на жаль, не можу цього зробити, - відповів майстер, - бо спалив його в грубці.

- Вибачте, не повірю, - відповів Воланд, - цього не може бути. Рукописи не горять. - Він обернувся до Бегемота і сказав: - Ну-бо, Бегемоте, дай сюди роман.

Кіт миттю схопився зі стільця, і всі побачили, що сидів він на товстій паці рукописів. Горішній примірник кіт, вклоняючись, подав Воланду. Марґарита затремтіла і закричала, знову хвилюючись до сліз:

- Ось він, рукопис! Ось він! Вона метнулася до Воланда і в захваті додала:

- Всемогутній! Всемогутній! Воланд узяв до рук поданий йому примірник, перевернув його, відклав убік і мовчки, без усмішки, втупився поглядом у майстра. Але той, невідь-чого, занепокоївся, затужив, піднявся зі стільця, заломив руки і, звертаючись до далекого місяця, здригаючись, почав приказувати:

- І вночі при місяці немає мені спокою... Навіщо розтривожили мене? О боги, боги...

Марґарита вчепилася в лікарняний халат, припала до нього і сама почала приказувати тоскно крізь сльози:

- Боже, чому ж тобі не допомагають ліки?

- Нічого, нічого, нічого, - шептав Коров’єв, звиваючись коло майстра, - нічого, нічого... Ще скляночка, і я з вами за компанію.

І скляночка змигнула, зблиснула в місячному промені, й допомогла ця скляночка.

Майстра посадили назад, і обличчя хворого прибрало спокійного виразу.

- Отож тепер усе з’ясовано, - сказав Воланд і постукав довгим пальцем по рукопису.

- Цілком ясно, - потвердив кіт, забувши свою обіцянку стати мовчазною галюцинацією, - тепер головна лінія цього опусу мені прозора наскрізь. Що ти кажеш, Азазелло? - звернувся він до мовчазного Азазелло.

- Я кажу, - прогундосив той, - що тебе добре було б утопити.

- Май милосердя, Азазелло, - відповів йому кіт, - і не наводь мого повелителя на цю думку. Повір мені, що кожної ночі я навідував би тебе в такому ж місячному одязі, як і бідолашний майстер, і кивав би тобі, і манив би тебе за собою. Чи добре ти мався б, о Азазелло?

- Ануте, Марґарито, - знову перебрав мову Воланд, - кажіть же ви все, що вам потрібно? Очі Марґаритині спалахнули, і вона благально звернулася до Воланда: