Слава ЗСУ!

Насамперед цей триклятий Вар-равван не завдає вам клопоту? Тут гість і послав свій особливий погляд у щоку прокураторові. Але той знуджено дивився вдалину, гидливо поморщившись і споглядаючи частину города, що лежала під його ногами і згасала в надвечір’ї. Загас і погляд гостя, повіки його опустилися.

- Слід гадати, що Вар став тепер безпечний, як ягня, - заговорив гість, і зморщечки пішли по круглому обличчі. - Йому не випада бунтувати тепер.

- Занадто відомий? -- попитав Пілат, усміхнувшись.

- Прокуратор, як завше, досконало розуміє справу!

- Але ж, у кожному разі, - занепокоєно докинув прокуратор, і тонкий, довгий палець з чорним каменем персня піднісся вгору, - треба буде...

- О, прокуратор може бути певен, що поки я в Іудеї, Вар не зробить і кроку без того, щоб за ним не йшли по п’ятах.

- Тепер я спокійний, як, утім, і завжди спокійний, коли ви тут.

- Прокуратор надто ласкавий!

- А тепер прошу дати звідомлення про страту, - сказав прокуратор.

- Що саме цікавить прокуратора?

- Чи не було з боку натовпу спроб виказувати непокору? Це, безперечно, головне.

- Жодних, - відповів гість.

- Дуже добре. Ви самі пересвідчилися, що смерть настала?

- Прокуратор може бути певен у цьому.

- А скажіть... трунок їм давали перед тим, як повісити на стовпи?

- Так. Але він, - тут гість стулив очі, - відмовився його випити.

- Хто саме? - спитав Пілат.

- Даруйте, ігемоне! - скинувся гість. - Я не назвав? Га-Ноцрі.

- Божевільний! - сказав Пілат, чомусь гримасуючи. Під лівим оком у нього засмикалася жилка. - Вмирати від опіків сонця! Навіщо відмовлятися від того, що пропонують по закону! Якими словами він відмовлявся?

- Він сказав, - знову стуляючи очі, відповів гість, - що дякує і не винуватить за те, що в нього відібрали життя.

- Кого? - глухо запитав Пілат.

- Цього він не сказав, ігемоне.

- Не робив він спроб щось проповідувати у присутності солдатів?

- Ні, ігемоне, він не був багатомовний цього разу. Єдине, що він сказав, це, що серед людських вад однією з найголовніших він вважає боягузтво.

- До чого це було мовлено? - почув гість притьмом надтріснутий голос.

- Цього не можна було збагнути. Він взагалі поводився дивацьки, як, втім, і завше.

- В чому дивацтво?

- Він усе намагався зазирнути в очі то одному, то іншому з оточуючих і все усміхався якоюсь розгубленою усмішкою.

- Більше нічого? - спитав хрипкий голос.

- Більше нічого.

Прокуратор стукнув чашею, наливаючи собі вина. Вихиливши її до самого дна, він заговорив:

- Справа полягає ось у чому: хоча ми і не можемо - зараз принаймні - виявити жодних його прибічників чи послідовників, усе ж поручитися, що їх взагалі немає, не можна.

Гість уважно слухав, похиливши голову.

- Отож, щоб запобігти будь-яким несподіванкам, - продовжував прокуратор, - я прошу вас негайно і без найменшого галасу прибрати з поверхні землі тіла всіх трьох страчених і поховати їх таємно й нишком, так, щоб про них не стало більше ні слуху ні духу.

- Буде виконано, ігемоне, - сказав гість і, вставши, докинув: - З огляду на складність та відповідальність справи, дозвольте мені негайно їхати.

- Ні, сідайте-но ще, - сказав Пілат, рухом зупиняючи свого гостя, - є ще два питання. Перше - ваші величезні заслуги у важкій праці на посаді зверхника таємної служби при прокураторові Іудеї надають мені приємну можливість доповісти про це в Римі.