Слава ЗСУ!

- Так, так. А чому саме там?

- Ігемоне, я гадаю, Іуду вбито не в самому Єршалаїмі та й не десь далеко від нього, його забили під Єршалаїмом.

- Я маю вас за одного з найвидатніших знавців своєї справи. Не знаю, втім, як з цим стоїть у Римі, але в колоніях рівного вам немає. З’ясуйте, чому?

- Ні в якому разі не допускаю думки, - говорив неголосно Афраній, - про те, щоб Іуда дався в руки будь-яким непевним людям у межах города. На вулиці не заріжеш таємно. Отож його мали б заманити кудись у підвал. Але служба вже шукала його на Подолі й, безумовно, знайшла б. Але його немає в городі, за це я вам поручуся. Якби його вбили далеко від города, цей пакунок з грішми не могли б підкинути так швидко. Він забитий поблизу города, його зуміли виманити за город.

- Не збагну, яким чином це можна було зробити.

- Так, прокураторе, це найважче питання в усій цій справі, я навіть не знаю, чи зможу його розв’язати.

- Справді, загадка! У святковий вечір віруючий іде невідомо чому за город, кидаючи пасхальну трапезу, і там гине. Хто і чим міг його виманити? Чи не зробила це жінка? - раптом натхненно запитав прокуратор.

Афраній відповів спокійно і вагомо:

- У жодному випадку, прокураторе. Ця можливість цілковито виключена. Слід іти за логікою. Хто був зацікавлений у загибелі Іуди? Якісь мандрівні фантазери, якийсь гурток, що в ньому насамперед не було жодної жінки. Щоб оженитися, прокураторе, потрібні гроші, щоб пустити на світ людину, необхідні вони ж, але щоб зарізати людину за допомогою жінки, необхідні дуже великі гроші, а не в бурлак вони водяться. Жінки не було в цій справі, прокураторе. Понад це скажу, таке тлумачення вбивства може лише збивати зі сліду, перешкоджати слідству і заплутувати мене.

- Я бачу, що ви маєте повну рацію, Афранію, - говорив Пілат, - я лише дав собі волю висловити свій здогад.

- Він, на жаль, помилковий, прокураторе.

- Але що, що ж у такому разі? - вигукнув прокуратор, з жадібною цікавістю вдивляючись в обличчя Афранія.

- Я гадаю, що це все ті ж гроші.

- Чудова думка! Але хто і за що міг запропонувати йому гроші за городом?

- О ні, прокураторе, не те. У мене склалася єдина версія, і якщо вона хибна, то інших пояснень я, далебі, не знайду. - Афраній нахилився ближче до прокуратора і пошепки договорив: - Іуда хотів заховати свої гроші в криївці, відомій одному йому.

- Дуже проникливе пояснення. Так, певне, справа і стояла. Тепер я вас розумію, його виманили не люди, а його власна хіть. Так, так, це воно.

- Отож. Іуда був недовірливий. Він переховував гроші від людей.

- Так, ви сказали, в Гефсиманії. А чому саме там ви наміряєтеся шукати його - цього я, зізнаюсь, не розумію.

- О, прокураторе, це дуже просто. Ніхто не ховатиме гроші на дорогах, у відкритих і незахищених місцях. Іуда не був ні на дорозі в Хеврон, ні на дорозі у Віфанію. Він мусив бути в захищеному, відлюдному місці з деревами. Це так просто. А таких інших місць, окрім Гефсиманії, під Єршалаїмом немає. Далеко йти він не міг.

- Ви цілком переконали мене. Отож, до чого вдатися тепер?

- Я почну негайно шукати убивць, котрі вистежили Іуду за городом, а сам тим часом, як уже доповідав вам, здамся на суд.

- За що?

- Моя охорона спустила його з ока ввечері на базарі після того, як він покинув палац Каїфи. Як це могло статися, не збагну. Такого ще не було в моєму житті.

Його взяли під нагляд відразу ж після нашої розмови. Але побіля базару він крутнувся, пішов на таку дивну петлю, що без сліду пропав.