Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Читай онлайн! Читай онлайн українською безкоштовно > Книги > Майстер і Маргарита

Розділ 31 НА ВОРОБЙОВИХ ГОРАХ

Грозу прогнало без останку, і, аркою перевиснувши через усю Москву, стояла в небі барвиста веселка, набирала воду з Москви-ріки. На висоті, на пагорбі, між двома гаями видніли три темні постаті. Воланд, Коров’єв і Бегемот сиділи на чорних конях у сідлах, дивлячись через річку на розложисте місто з ламаним сонцем, що сяяло в тисячах вікнах, обернутих на захід, на цяцьковані вежі Дівочого монастиря.

В повітрі зашуміло, і Азазелло, за яким у чорному хвості його киреї летіли майстер і Марґарита, опустився з ними коло гурту тих, що чекали.

- Довелося вас потурбувати, Марґарито Миколаївно і майстре, - заговорив Воланд після хвилі мовчанки, - але ви не нарікатимете на мене. Не думаю, щоб ви про це пошкодували. Ну, що ж, - звернувся він до самого майстра, - попрощайтеся з містом. Нам пора, - Воланд вказав рукою в чорній рукавиці з вилогами туди, де незліченні сонця розтоплювали скло за рікою, де над цими сонцями стояв туман, дим, пара розжареного за день міста.

Майстер викинувсь із сідла, покинув вершників і побіг до краю кручі. Чорна кирея волочилася за ним по землі. Майстер почав дивитися на місто. В першу хвилину до серця підкралася щемка жура, але дуже швидко її заступила солодкувата тривога, мандрівниче циганське хвилювання.

- Назавжди! Це треба збагнути, - прошепотів майстер і лизнув сухі, розтріскані губи.

Він почав прислухатися і чітко розрізняти все, що діється в його душі.

Хвилювання його перейшло, як йому здалося, в почуття глибокої та кревної образи. Але вона була нестійкою, пропала і чомусь змінилася зверхньою байдужістю, а остання - передчуттям постійного супокою.

Гурт вершників дождався майстра мовчки. Комонні дивилися, як чорна висока постать на краю кручі жестикулює, то задирає голову, мовби намагаючись перекинути погляд через усе місто, заглянути за його краї, то хилить голову, наче вивчаючи стоптану миршаву траву під ногами.

Урвав мовчанку, знудившись, Бегемот.

- Дозвольте мені, метре, - заговорив він, - свиснути перед гонитвою на прощання.

- Ти можеш налякати даму, - відповів Воланд, - і, окрім того, не забудь, що всі твої сьогоднішні неподобства вже закінчилися.

- О ні, ні, мессіре, - відгукнулася на те Марґарита, що сиділа в сідлі, як амазонка, підперши боки руками і звісивши до землі гострий шлейф, - дозвольте йому, хай він свисне. Мене охопив смуток перед дальньою дорогою. Чи не правда, мессіре, він цілком природний, навіть тоді, коли людина знає, що в кінці цієї дороги чекає щастя? Хай посмішить він нас, а то я боюся, що це закінчиться сльозами, і все буде зіпсоване перед дорогою! Воланд дав знак Бегемоту, той вельми пожвавішав, зіскочив із сідла на землю, вклав пальці в рот, надув щоки і свиснув. У Марґарити задзвеніло у вухах. Кінь її став дибки, в гайку посипалося сухе гілля з дерев, злетіла ціла зграя ворон і горобців, стовп куряви понесло до ріки, і було видно, як у річковому трамваї, що проходив повз пристань, знесло в пасажирів кілька кепок у воду.

Майстер стенувся від посвисту, але не оглянувся, а став жестикулювати ще неспокійніше, підносячи руку до неба, мовби погрожуючи місту. Бегемот гордовито огледівся.

- Свиснуто, не перечу, - поблажливо зазначив Коров’єв, - справді свиснуто, але, якщо говорити неупереджено, свиснуто вельми середньо!

- Та я ж не регент, - з гідністю і надувшись, відповів Бегемот і неждано підморгнув Марґариті.

Попередня
-= 215 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 5.

Останній коментар

anonymous13199 14.08.2014

моя улюблена книжка


anonymous7538 27.06.2014

добре продуманий сюжет.


anonymous7538 27.06.2014

Чудова книга. З самого початку інтригує та зацікавлює читача. Кіт Бегемот просто душка, до


Додати коментар