Слава ЗСУ!

Пройшовши повз лаву, на якій розташувалися редактор і поет, чужоземець зиркнув на них скоса, зупинивсь і раптом сів собі на сусідній лаві за два кроки від приятелів “Німець”, - подумав Берліоз.

“Англієць, - подумав Бездомний, - ич, і не парко йому в рукавичках!” А чужоземець обвів поглядом високі будинки, що квадратом облямовували ставок, причому стало помітно, що він бачить цю місцину вперше і що вона його зацікавила.

Він зупинив зір на горішніх поверхах, які сліпуче відбивали пошматоване в шибках сонце, що назавжди йшло від Михайла Олександровича, потім перевів його вниз, де вікна починали передвечірньо темнішати, на щось там поблажливо посміхнувся, примружився, на руків’я тростини поклав руки, а на них підборіддя.

- Ти, Іване, - вів далі Берліоз, - дуже добре і сатирично змалював, наприклад, народження Ісуса, Сина Божого, та тільки сіль у тім, що перед Ісусом ще народилася ціла низка синів божих, як от, скажімо, фінікійський Адоніс, фрігійський Аттіс, перський Мітра. Стисло ж кажучи, то жоден з них не народжувався, і нікого їх не було, як і самого Ісуса, отож треба, щоб ти замість народження і, скажімо, приходу волхвів, зобразив би безглузді чутки про цей прихід. А то виходить із твоєї розповіді, що він і справді народився!..

Цю мить Бездомний спробував погамувати надто дошкульну свою гикавку, затримав дихання, від чого гикнув ще дошкульніше й голосніше, і тут-таки Берліоз урвав свою мову, бо чужоземець раптом підвівсь і рушив до письменників.

Ті здивовано звернули на нього погляди.

- Даруйте мені, будь ласка, - заговорив приходень з чужинецькою вимовою, хоч і не калічачи слів, - що я, не бувши знайомий, важусь... але об’єкт вашої вченої бесіди такий цікавий, що...

При цьому він ґречно скинув берета, і друзям нічого на залишалося, як підвестись і віддати вітання.

“Ні, ймовірніше француз...” - подумав Берліоз.

“Поляк?..” - подумав Бездомний.

А слід зазначити, що на поета чужоземець уже з перших слів справив препогане враження, Берліозові ж радше припав до вподоби, тобто не те щоб сподобався, а... як би це сказати... зацікавив, чи що.

- Ви дозволите мені присісти? - чемно попросив чужоземець, і приятелі якось мимохіть розсунулися; той спритно вмостився поміж них і відразу прилучився до розмови.

- Якщо мене не підвів слух, ви зводили казати, що Ісуса не було на світі? - запитав чужоземець, спрямовуючи на Берліоза своє ліве зелене око.

- Ні, слух вас не підвів, - чемно відповів Берліоз, - саме це я й казав.

- Ой, як цікаво! - вигукнув чужоземець.

“А якого чорта йому треба?” - подумав Бездомний і насупився.

- То ви були згодні з вашим співрозмовником? - поспитав невідомий, обернувшись праворуч до Бездомного.

- На всі сто! - підтвердив той, полюбляючи штуковані та фігуральні вислови.

- Диво дивне! - вигукнув непроханий співрозмовник і, чомусь по-злодійському оглянувшись і приглушивши свій низький голос, сказав: - Даруйте мою нав’язливість, але я так зрозумів, що ви, до всього іншого, ще й не вірите в Бога?

- Він витворив перелякані очі й докинув: - Присягаюсь, я нікому не скажу!

- Так, ми не віримо в Бога, - ледь посміхнувшись на переляк інтуриста, відповів Берліоз, - але про це можна говорити цілком вільно.

Чужоземець відкинувся на спинку лави і спитав, аж верескнувши від цікавості:

- Ви - атеїсти?!

- Так, ми - атеїсти, - з посмішкою відповів Берліоз, а Бездомний подумав, розсердившись: “Ото причепився, гусак закордонний!”