Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Читай онлайн! Читай онлайн українською безкоштовно > Книги > Майстер і Маргарита

- Чи ба! - заздрісно шепнув Іван.

Жив історик самотньо, не маючи ніде рідні й майже не маючи знайомих у Москві.

І, уявіть собі, раз якось виграв сто тисяч рублів.

- Мій подив годі передати, - шепотів гість у чорній шапочці, - коли я засунув руку в кошика з брудною білизною і дивлюся: на ній той самий номер, що й у газеті! Облігацію, - пояснив він, - мені в музеї дали.

Вигравши сто тисяч, загадковий Іванів гість вчинив так: накупив книжок, покинув свою кімнату на М’ясницькій...

- Ото, проклятуща діра! - прогарчав він.

...І винаймив у забудовника, в провулку поблизу Арбата, дві кімнати в підвалі невеликого будиночка в садку. Службу в музеї облишив і почав компонувати роман про Понтія Пілата.

- О, то була золота пора! - сяючи очима, шепотів оповідач. - Зовсім окрема квартирка, а ще передпокій, і в ньому раковина з водою, - чомусь з особливою гордістю підкреслив він, - маленькі віконця над самим хідничком, що пролягав від хвіртки. Навпроти, кроків за чотири, під парканом, бузок, липа і клен. Ох, ох, ох! Узимку я дуже рідко бачив у віконці чиїсь чорні ноги і чув рипіння снігу під ними. І в грубці в мене завжди палав вогонь! Але нагло вдарила весна, і крізь брудні шибки побачив я спочатку голі, а згодом зодягнуті в молоде листя кущі бузку. Саме тоді, минулої весни, трапилося щось багато чудовніше, ніж одержання ста тисяч рублів. А це, погодьтеся, величезні гроші!

- Це правда, - визнав Іван, що уважно слухав.

- Я відчинив віконця і сидів у другій, зовсім крихітній, кімнатинці, - гість почав відмірювати руками, - так ось - канапа, а навпроти друга канапа, а поміж ними столик, і на ньому чудова нічна лампа, а до віконця ближче книжки, тут маленький письмовий столик, а в першій кімнаті - величезна кімната, чотирнадцять метрів, - книги, книги і грубка. О, яка в мене була обстанова! Надзвичайні пахощі бузку! І голова моя ставала легкою від утоми, і Пілат летів де кінця...

- Біла мантія, червоний підбій! Розумію! - вигукував Іван.

- Саме так! Пілат летів до кінця, до кінця, і я вже знав, що останніми словами будуть: “...П’ятий прокуратор Іудеї, вершник Понтій Пілат”. Ну, природно, я виходив на прогулянки. Сто тисяч - величезні гроші, й у мене був прекрасний костюм. Або рушав обідати в який-небудь дешевий ресторан. На Арбаті був чудовий ресторан, не знаю, чи зберігся він досі.

Тут очі гостя широко розплющилися, і він продовжував шепотіти, дивлячись на місяць:

- Вона несла в руках огидні, тривожні жовті квіти. Біс його знає, як їх називають, але вони перші чомусь з’являються в Москві. Й ці квіти дуже чітко вирізнялися на чорному її весняному пальті. Вона несла жовті квіти! Недобрий колір. Вона завернула з Тверської в провулок і тут озирнулася. Ну, Тверську ви знаєте? Тверською йшли тисячі людей, але я вам ручуся, що побачила вона мене одного і подивилася не те що бентежно, а якось навіть болісно. І мене вразила не так її врода, як надзвичайна, ніким не бачена самотність в очах! Корячись цьому жовтому гаслу, я теж завернув у провулок і пішов її слідами. Ми йшли кривим, неошатним провулком безмовно, я з одного боку, вона з другого. І не було, уявіть собі, у провулку ані душі. Я карався, бо мені здавалося, що з нею необхідно говорити, і бентежився, що не вимовлю й слова, а вона піде, і ніколи більше я її не побачу.

І, уявіть, несподівано заговорила вона:

- Подобаються вам мої квіти? Я виразно пам’ятаю, як пролунав її голос, досить-таки низький, але зі зривами, і, хоч як це безглуздо, здалося, що луна прокотилася провулком і відбилася від жовтої брудної стіни. Я швидко перейшов на її бік і, підходячи до неї, відповів:

Попередня
-= 75 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 5.

Останній коментар

anonymous13199 14.08.2014

моя улюблена книжка


anonymous7538 27.06.2014

добре продуманий сюжет.


anonymous7538 27.06.2014

Чудова книга. З самого початку інтригує та зацікавлює читача. Кіт Бегемот просто душка, до


Додати коментар