Слава ЗСУ!

— Скільки я ще буду розводити балачки із цією старою горилою? Сюди, Акело, він мені вже набрид!

Балдео, який не встиг навіть випростатися, полетів у траву, а коли отямився, побачив над собою грізно ошкірену вовчу пащеку.

Мауглі тим часом незворушно білував тигра далі.

— Затям, старий, я дуже давно воюю з цим тигром і взяв над ним гору. Отож — здобич моя!

Балдео злякано торкнувся амулета на шиї: такий шмаркач проти тигра-людоїда? Ні, тут щось не те, це чари, наслання! Ти ба, як вовк йому слугує!

А що коли цей хлопчисько зараз перетвориться на тигра?

— Володарю! — впав на коліна Балдео.— Я гадав, що ти звичайний пастушок. Дозволь мені, старому, піти звідси. Чи цей вовцюра розірве мене на шматки?

— Іди собі, та наступного разу не хапайся за мою здобич.

Балдео хутко почвалав до селища, раз по раз оглядаючись: ану ж цей перевертень кинеться слідом! А коли дістався додому, дав волю язикові — мовляв, злі чари наслано...

А Мауглі тим часом завершив свою роботу і збирався гнати буйволів додому, бо вже смеркло. Коли в сутінках вони наближалися до селища, Мауглі побачив багато вогнів і почув бемкання дзвонів. «Еге, та тут півсела зібралося,— подумав він удоволено,— вже долетіла чутка, що я вполював тигра».

Раптом град із каміння посипався на нього.

— Відьмак! Перевертень! Вовчий вишкребок! Геть звідси! Бо зараз жрець тебе знову вовком зробить! Стріляй, Балдео, стріляй!

Голосно ляснув постріл, і почулося ревіння зраненого буйвола.

Та він уміє замовляти кулі! — сахнулися люди.— Це ж твій буйвол, Балдео!

— Що це з ними трапилося? — розгублено спитав Мауглі, коли град каміння став густішим.

— А вони схожі на Зграю, ці твої брати,— сказав Акела, спокійно всідаючись на землю.— Здається, вони збираються прогнати тебе.

— Вовк! Вовчий виплодок! Геть звідси! — волав жрець, розмахуючи гілкою священного дерева.

— Минулого разу мене прогнали за те, що я людина, а нині женуть за те, що я вовк. Ходімо, Акело!

Тільки одна жінка побігла за ним навздогін — це була Мессуа.

— О синку, синочку мій! Вони кричать, що ти чаклун, але я не вірю їм! Я знаю, що ти помстився за смерть мого Натху. Тікай, бо вони вб'ють тебе!

— Вернися, дурна жінко! — волала юрба.— Вернися, бо ми закидаємо тебе камінням!

Мауглі засміявся коротким, злим сміхом — камінь розсік йому губу.

— Біжи, Мессуа, я помстився за твого сина, а все інше — дурні вигадки. Я не чаклун. Прощавай, біжи мерщій, бо я зараз напущу на них отару. Гей, Акело, заганяй буйволів у ворота!

Буйволи вихором влетіли в ворота, розметавши юрбу людей на всі боки.

— Ану, полічіть, чи не вкрав я у вас якогось? — презирливо гукнув Мауглі.— Більше я не буду вам їх пасти. Прощавайте, люди, і скажіть спасибі цій жінці, що я не напустив на вас вовків, вони б дали вам чосу!

Дурне збіговисько швидко лишилося позаду. А над ним було зоряне небо, і він почувався вільним і щасливим.

Місяць уже зійшов над лісом, коли Мауглі в супроводі двох вовків наблизився до лігва Матері Вовчиці.

— Вони прогнали мене з Людської Зграї, Мати! — гукнув їй Мауглі.— Та я дотримав слова і повернувся зі шкурою Шер-Хана.

Мати Вовчиця поважно вийшла з печери із своїми вовченятами, і очі її радісно спалахнули, коли вона побачила шкуру Шер-Хана.

— Того дня, коли він нахабно сунув носа в наше лігво, я попередила, що він невдовзі сам стане здобиччю. Так і сталося, Жабеня. Ти все зробив як слід.

— Добре зробив, Маленький Брате,— почувся оксамитовий низький голос.— Ми сумували за тобою.— Багіра підбігла і потерлася об босі ноги Мауглі.

Вони всі подалися на Скелю Ради, і на тім пласкім камені, де звичайно сидів Акела, Мауглі розіслав величезну тигрову шкуру, прикріпивши її бамбуковими пакільцями. Акела влігся на шкуру, почав, як колись, скликати вовків на Раду:

— Сюди, сюди-и, о вовки!

Відтоді, як змістили Акелу, Зграя лишилася без ватажка, і вовки полювали і чубилися на власний розсуд. Проте за звичкою прибігли на поклик. Так, це вже була не та Зграя: хтось шкутильгав (слід від пастки), а хтось ледве чалапав, поранений дробом, дехто зашолудивів від поганого харчу, багатьох недолічилися зовсім.

Та решта прийшла до Скелі і побачила смугасту шкуру Шер-Хана, по боках якої звисали лапи з гострими пазурами.

— Дивіться, добре дивіться, вовки! Чи дотримав я свого слова? — спитав Мауглі.

І вовки зголосилися:

— Так!

А якийсь плюгавець завив:

— О Акело! Будь знову нашим ватажком! Будь нашим ватажком і ти, Людське Дитинча! Нам остогиділо беззаконня, і ми знову хочемо бути Вільним Народом!