Слава ЗСУ!

Глухе протяжне виття пролунало і стихло, а чоловік затремтів і вже хотів бігти назад до хати.

— Уперед, сміливіше! — підбадьорював хлопець.— Я ж казав, що ви почуєте пісню. Вона супроводжуватиме вас аж до Канхівари. Це Милосердя Джунглів.

Мессуа підштовхувала чоловіка вперед, і вони зникли з очей. Аж тут Багіра вискочила з кущів і тернулася об ноги хлопцеві.

— Мені соромно за твоїх братів!

— Як? Хіба вони погано співали для Балдео? — спитав Мауглі.

— Надто, надто добре! Я навіть забула всяку гордість і, клянусь зламаним замком, що вивільнив мене, бігала по Джунглях і співала так, наче весною. Хіба ти не чув?

— У мене був інший клопіт. Спитай краще Балдео, чи сподобалася йому пісня. Та де ж уся четвірка? Я хочу, щоб жоден із Людської Зграї не вийшов нині за ворота.

— Навіщо тобі четвірка? — сяйнула зеленими очима пантера і замуркотіла.— Я можу затримати їх, Маленький Брате. Цей спів і ці люди, що лізли на дерева, додали мені охоти. Я гналася за ними цілісінький день, у спеку, я стерегла їх, як вовки стережуть оленів. Я, Багіра, Багіра, Багіра! Я танцювала довкола, як танцюю зі своєю тінню! Дивись!

Велика пантера підстрибнула, як кошеня, і погналася за сухим листом, потім нечутно стала на всі чотири лапи, стрибнула, перекинулася, згребла листя докупи і розсипала віялом, аж засвистіло. Її муркотнява ставала все голоснішою, як спів пари в котлі під кришкою.

— Я, Багіра,— серед Джунглів, серед ночі! І моя сила — вся зі мною! Хто витримає мій натиск? Дитино, одним ударом я могла б розтрощити тобі голову, розчавити як жабу влітку!

—Що ж, удар,— сказав спокійно Мауглі.

І ці слова водномить протверезили Багіру. Вона схаменулася і задрижала, присівши на задні лапи. І знову Мауглі дивився в її зіниці, як дивився на свавільних вовченят, аж поки в її зелених, мов смарагд, очах не згас червоний вогник, як у відкритому морі гасне даленіючи вогонь на маяку. Пантера опустила голову, і червоний шорсткий язик лизнув ногу хлопчикові.

— Багіро, Багіро! Заспокойся, це все ніч, нічні запахи! — ласкаво шепотів хлопець, гладячи її шию і напружену спину.

— Це все — нічні запахи,— згідливо повторила Багіра, прийшовши до тями.— Але звідки ти знаєш? Повітря ніби п'янить мене.

Вона нарешті вляглася, склавши лапи перед грудьми, як сільська кішка перед вогнем.

— Ти — наш і не наш, із Джунглів і не з Джунглів,— сказала вона нарешті.— А я лише чорна пантера. Та я люблю тебе, Маленький Брате.

— Щось вони довго розмовляють під деревом,— Мауглі не звернув уваги на її слова.— Балдео їм розказує свої байки, та скоро вони кинуться до хижки і побачать, що пастка порожня. Хо-хо!

— Ні, стривай! — сказала Багіра.— А що коли вони знайдуть там мене? Навряд чи кому захочеться висунути після того носа зі своєї хати. Мені не вперше потрапляти в клітку, і навряд чи їм удасться зв'язати мене.

— Тоді — вперед, розумнице! — засміявся Мауглі.

А пантера вже шмигнула в хату.

— Брр! — принюхалася Багіра.— Тут пахне людським духом, але лігвисько якраз таке, яке було у князівському звіринці в Удайпурі. А тепер я ляжу.

Мауглі почув, як заскрипіла сітка під вагою пантери.

— Клянусь зламаним замком, вони подумають, що піймали неабияку птицю! Іди сядь побіля мене, Маленький Брате, і ми їм удвох побажаємо добрих ловів!

— Ні, в мене на думці — інше. Людська Зграя не повинна знати, що я беру участь у цій грі. Ти вже сама доведи до пуття все. Я не хочу їх бачити.

— Хай буде так,— погодилася Багіра.— Ось вони йдуть!

Галас під смоквою все дужчав, нарешті натовп, озброєний ножами, серпами і бамбуковими палицями, посунув вулицею. Попереду біг Балдео, та й решта від нього не відставали, гукаючи:

— Чаклуне й чаклунко! Виходьте! Підпалюймо стріху! Ми їм покажемо, як переховувати перевертнів! Вогню, вогню, смолоскипи сюди!

На порозі трохи замешкалися. Двері були міцні, заперті на клямку, та юрба вирвала клямку. Розчахнулися двері, і всі вздріли на ліжкові величезну чорну і страшну Багіру, що лежала там, звісивши лапи. Жах огорнув усіх, аж тут передні позадкували до дверей. В цей час Багіра розплющила очі, позіхнула лінькувато, роззяпивши пащеку, аж червоний язик висунувся і в чорному проваллі заблищали величезні ікла. Потім щелепа стулилася і, мов сталеві затвори, клацнули ікла. Наступної миті все довкола спустіло. Багіра вискочила в вікно і підійшла до Мауглі. А люди, знавіснілі від страху, тікали, спотикаючись і штовхаючи одне одного.

— До ранку вони з місця не зрушать,— зауважила Багіра.— Що тепер?

Було чутно, як десь хляпають двері, човгають по долівці важкі ящики з зерном — перелякані люди підпирали ними двері.