Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Читай онлайн! Читай онлайн українською безкоштовно > Книги > Меч Арея

Ось той уривок про богів: «Скіфською мовою Гестія зветься Табіті, Зевс (і, як на мене, то цілком правильно), — Папей»[116]. Звернім особливу увагу на слова в дужках. Невже Геродот знав скіфську мову, що так само-впевнено схвалював правильність імені чужинського бога? Батько історії не знав жодної мови, крім рідної. Як же тоді розуміти оте його зауваження?

Звернімося спершу до словника — «Древнегреческо-русского словаря», укладеного Й.X. Дворецьким за редакцією члена-кореспондента АН СРСР С.І. Соболевського й виданого в Москві 1958 року. Кращого видання в нас поки що немає. За браком грецького шрифта в друкарнях пишу грецьке слово латинськими літерами:

Pappaios. Із закінчення видно, що це — одна з форм давньогрецького присвійного прикметника. Але чи з грецького кореня утворений сам прикметник? Так, із кореня слова pappos, що означає «дід», «прадід», «пращур». Є й паралельна форма відіменних чи присвійних прикметників: із закінченням -oos. Наприклад pappoos. І pappaios, і pappoos перекладаються однаково: дідівський, прадідівський, установлений пращурами.

Тепер лише стає зрозумілим, чому Геродот так схвально поставився до імені чужого, скіфського божества. Те вже цитоване речення про богів скіфських належить читати так: «Скіфською мовою Гестія зветься Табіті, Зевс (і, як на мене, цілком правильно) — Прадідівським». Просто перекладачі механічно сприйняли грецьке слово за не грецьке й не стали його перекладати.

За цим принципом утворювалися всі давньогрецькі присвійні прикметники:

Nilos (Ніл) — Nilaios, Niloos (Нільський);

koitos (постіль) — koitaios, koitoos (постільний);

filos (друг) — filaios, filoos (дружній);

pappos (дід, прадід, пращур) — pappaios, pappoos (дідівський, прадідівський, установлений пращурами).

Поступово стає зрозумілішим, хто були оті скіфи та по-якому вони розмовляли. Й хто були гуни, яких давні й пізніші історики називали теж скіфами. Мимоволі хочеться ще раз нагадати слова візантійського імператора Костянтина Багрянородного про народ, який сам себе величав русами, хоча інші народи продовжували вперто називати його скіфами та гунами.

Й на згадку само собою спадає, що сучасні монголи не відмовляються ні від Чінгісхана, ні від Батия, ні від того, що колись призвело до розпаду могутньої Київської держави. Монголи були, й слів із пісні не викинеш. Ніхто ніяких політичних конструкцій не будує на вироках давноминулих часів. Монголи не претендують на землі, які на певний час були потрапили в залежність до їхніх пращурів, так само як греки не збираються вимагати назад Константинополя, який п'ять сторіч тому став турецьким містом Стамбулом. І кожен народ зокрема, й усі народи разом свято бережуть пам'ять про своє минуле, хоч би яким здавалося воно з висоти сьогоднішнього дня й сьогоднішньої моралі. Бо історія, як сказав один відомий вчений, схожа на багатоповерхову споруду, в якій ми посідаємо найвищий поверх. Кожне покоління будує своє житло все вище й вище, й споруда то міцніша, що міцніші її підвалини. Ми повинні знати кожен камінь свого фундаменту й кожну цеглинку поверхів, які лишилися під нами, щоб при зведенні верхнього, нашого ярусу врахувати все до дрібничок: і міцну гранітну кладку, й зотлілі підпори, не соромлячись казати собі правду й правильно оцінювати.

А соромитися гунів і скіфів нам таки й нема чого. Навпаки: коли чуйним скальпелем зішкребти з полотна давніх подій не завжди вміле й не щоразу чесне малювання пізніших епох та істориків, то перед очима нам раптом постане яскрава панорама героїчних битв і гірких поразок, геніальних полководців та мислителів і не менш геніальних пройдисвітів, панорама величних епох злету й періодів незбагненного карколомного спаду. Й усе те наше, й усе то — ми, бо ми вспадкували кров наших далеких і прадавніх пращурів, а разом з кров'ю — й пам'ять тих часів, і ця істина вже не потребує жодних доказів.

Слова «гуни» й «вандалізм» ми сприйняли з чужих вуст, наче аксіому, в якій мовби не личить і сумніватись. Тепер це звучить як осуд, як вособлення сліпої люті варварів, що зруйнували Рим і стільки сала залили за шкуру готам. Рим був осередком світової культури й світової філософської думки, це так, це — істина, але істина й те, що Рим був також і жандармом античного й ранньосередньовічного світу, фортецею, за чиїми гранітними мурами зібралися торговці, наглядачі й власники рабів і залізними легіонами намагались накинути рабство й усім тим народам світу, котрі ще не зазнали їхніх кайданів і нашийників. Рим був нездоланною цитаделлю, яка, проте, давно вже виявилась підточена тотальною корупцією й давно перестала створювати матеріальні й духовні вартості.


  [116] Геродот. История. — Л., 1972. — IV, 59.

Попередня
-= 185 =-
Наступна
Коментувати тут.

Ваш коментар буде першим!