Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Читай онлайн! Читай онлайн українською безкоштовно > Книги > Меч Арея

Але Гатило промовив зовсім не те. Коли в світлій продухвині полотки з'явилася кремезна присадкувата постать Вишати, Гатило спитав:

— Рік єси?

Старий конюший кивнув.

— Що... єси рік?

Тепер самим киванням відбутись не можна було, й Вишата знайшов одне-єдине слово, яке б дало відповідь на князеве домагання.

— Взавтра.

Тобто Вишата на власний розсуд змінив наказ Великого князя. Гатило тільки мугукнув, і Годой не втямив до пуття, що той звук означає.

Вранці здивований украй консул Максимін квапливо лаштувавсь у дорогу. Він усю ніч не стулив ока. Як повернеться в Константинополь і що скаже йому євнух Хрисафій?

І вже вкрай розгубився старий Максимін, коли раптом прийшов учорашній мовчун, стрижений під калачик, і мовив йому одне лише слово каліченою грецькою мовою:

— Йди.

— Куди? Куди йти? Геть? — перепитав консул. Мовчун кивнув рукою в бік червоної полотки, що височіла на горбі.

— До Аттіли?

Мовчун нічого не відповів, але його мовчання могло означати тільки одне: гунський цар змінив свій незрозумілий гнів на ще менше зрозумілу ласку й погодився прийняти сла.

Максимінові з хвилювання тряслися руки й ноги, коли він давав наказ розсідлувати вже посідлані коні й розпаковувати імператорські дари. Навіть коли виголошував уставні слова привітання гунському цареві, вуста йому незвично шамкали. Великий князь сидів на дубовому стільці, як і належить володареві приймати вітання сла іншого володаря, й досить прихильно слухав, аж Годоєві не вірилося, що вчора ще він шалів і лаявся на цілий стан. Сивобородий консул, ударивши йому чолом, уручив імператорські харатії й побажав багато літ здоров'я й благоденства Аттілі й усьому царському сімейству.

Тлумач Викула швидко переклав слова консула, й Великий князь київський не спиняв його, як минулого місяця. Коли той скінчив тлуми. Гатило сказав:

— Статії замир'я оддавно зрішені. Але не суть сповнені. Ускоків греки повернули не всіх. Як же явили сте ся мені, не сповнивши всі статії замир'я?

Викула тут-таки, на власний розсуд, навіть не допитавшись консула Максиміна, почав заперечувати, що, мовляв, в імперії не лишилося жодного втікача з землі Скіфської.

— Всіх їх видано, господарю, — впевнено закінчив він. Гатило лагідно всміхнувся, від чого в Годоя по спині полізли мурашки, й майже весело завважив:

— За таку наглу лжу тобі, робе імператорів, належало б метнути камінь на в'язи й утопити тебе в осьому каламутному Дунаї.

Запала тиша, й у сій моторошній тиші несподівано гримнув могутній голос Великого князя:

— Та я шаную права сольства!

Викула зблід і страхливо позадкував до гурту, мало не збивши з ніг юного ритора Пріска. Максимін стояв і не знав, що йому робити, бо тлумач сам розмовляв із царем гунів, не перекладаючи своєї мови.

— Русичу! — гукнув удруге Богдан і, коли ябедник прибіг, наказав йому: — Дай-но сюди свої злічіння!

Ябедник дістав з широкого рукава товстий сувій і простяг Великому князеві. Та той наказав:

— Чети сам!

Русич заходився трохи гугнявим голосом виспівувати імена й чини тих ускоків, які зрадили свого господаря й утекли під руку грецького царя:

— Олаф, готський .воєвода з двадесятьма можами й челядниками. Михаїл, руський болярин грецької віри з челядниками числом семеро. Харалампій, такоже воєвода й малий болярин землі Сіврської, а віри грецької, сам…

То були здебільша всі християни, які втекли до греків, і Русич читав довго й нудно, Викула ж мусив перекладати Максимінові. Й коли список вичерпався, Гатило, навіть не глянувши на Викупу, сказав до Вишати:

— Сього русина жени в потилицю, бо немає гірше, як змія в пазусі або ж перевертень у господі.

А до Максиміна звернувся сам грецькою мовою:

— Поїдеш зі мною. Й він теж, — кивнув на молодого ябедника Пріска. — Рушати-ймемо зараз. Мої харатії до грецького імператора мати-ймеш у стольному городі.

Й устав з дубового стільця й рушив у вировисько ратників, які вже сідлали коні й перегукувалися між собою. Всі князі руські, й сіврські, й деревські, й усі велії та малі боляри, що були присутні на розмові зі слами, подалися за Великим князем. Гатило покликав велійого болярина турицького:

— Войславе!

— Речи, княже, — відгукнувся болярин. Се був могутній чорнявець Гатилових літ, убраний так, як належить туричеві: в білі вовняні ногавиці, мережані по боках чорним снуром і підперезані широким червоним опоясом, у білу вишивану сорочку й так само білу безрукаву гуньку, розстебнену на всі патички.

— Войславе, підеш у греки. Повезеш наші злічіння ускоків. Та пильнуй того вовкулаку. Чув єси?

Попередня
-= 89 =-
Наступна
Коментувати тут.

Ваш коментар буде першим!