Слава ЗСУ!

- Я не женуся за рекламою, - похмуро сказав Джонні.

- Ні. Я й не мав цього на думці. Землетрус теж не женеться за рекламою. Але преса пише про нього. Люди хочуть знати.

- А що, як я відмовлюся говорити з ними?

- Це не вихід, - відповів Сем. - Вони підуть ні з чим і попереказують найбезглуздіші чутки. А коли ви вийдете з лікарні, наваляться на вас усім гуртом. І тицятимуть вам під носа свої мікрофони, так наче ви сенатор чи верховода гангстерів. Як вам це?

Джонні подумав.

- Брайт теж там?

- Так.

- А що, як я запрошу його сюди? Він зможе взяти інтерв’ю, а тоді переказати його іншим.

- Можна й так, але цим ви страшенно розчаруєте решту. А розчарований репортер буде вашим лютим ворогом. Он Ніксон їх розчарував, і вони роздерли його на шматки.

- Я ж не Ніксон, - сказав Джонні.

Вейзак широко посміхнувся.

- І хвалити бога, - мовив він.

- А що пропонуєте ви? - спитав Джонні.

2

Коли Джонні ступив у західний вестибюль лікарні, всі репортери підхопились і рушили до нього. На ньому була біла сорочка з відкритим коміром і сині джинси, тепер видимо завеликі. На шиї вирізнялися рубці, що залишилися після операції. Обличчя його було бліде, але спокійне. Фотоспалахи раз у раз осявали його холодним вогнем і змушували здригатись і примружувати очі. Посипалися запитання.

- Стривайте! Стривайте! - гукнув Сем Вейзак. - Пацієнт ще не зовсім одужав! Він хоче зробити коротку заяву і відповість на кілька запитань, але тільки за умови, що буде порядок. Відступіть і дайте йому змогу вільно дихати!

Спалахнули два телевізійні софіти й залили вестибюль неприродно ясним світлом. У дверях юрмилися лікарі й медсестри, щоб і собі побачити виставу. Джонні відсахнувся від світла й подумав: невже отак засліплює і акторів на сцені? Він почував себе наче в якомусь химерному сні.

- А ви хто такий? - закричав до Вейзака якийсь репортер.

- Я Семюел Вейзак, лікар цього молодого чоловіка, і прошу затямити: не Зак, а Вейзак.

Усі засміялись, і обстановка трохи розрядилася.

- Джонні, ви добре себе почуваєте? - спитав Вейзак.

- Цілком, - відказав Джонні.

Було вже надвечір, і оте раптове прозирання пожежі в кухні Ейлін Мегон віддалилося, втратило вагу й стало лише невиразним спогадом.

- То що ви маєте сказати? - гукнув один з репортерів.

- Ну, - мовив Джонні, - було так... Мій фізіотерапевт - Ейлін Мегон. Вона дуже мила жінка й дуже допомагає мені відновити сили. Розмієте, я попав у автомобільну катастрофу і... - Одна з телекамер подалася вперед, наставивши йому в лице об’єктив, і це на мить вивело його з рівноваги. - ...і добряче охляв. М’язи наче одібрало. Отож сьогодні вранці ми були у фізіотерапевтичному кабінеті, я вже кінчав робити вправи, коли раптом відчув, що її будинок горить. Тобто, якщо сказати точніше... - О боже, ти говориш, як придурок! - Я відчув, що вона забула вимкнути газову плиту і кухонна штора ось-ось займеться. Тоді ми пішли до телефону, викликали пожежників, і оце все.