Слава ЗСУ!

А що таке “звичайний”? Ніщо, ніхто. А втім, ні. Якби він був такий уже звичайний, чи спало б йому на думку надіти Чугаке казна-що в класі й не вважати це порушенням порядку? А як можуть учні називати його Франкенштейном, а проте любити й поважати? То що ж таке “звичайний”?..

Прослизнувши крізь намистяну завісу, що відокремлювала спальню й ванну від вітальні, з’явився Джонні.

“Якщо він сьогодні захоче лягти зі мною до ліжка, я, мабуть, погоджуся”.

Від цієї думки враз стало тепло, як ото коли повертаєшся додому з далекої дороги.

- Ти чого всміхаєшся?

- Та нічого, - відказала Сейра, кидаючи маску на канапу.

- Ні, скажи. Це щось приємне?

- Джонні, - мовила вона, поклавши руку йому на груди й зводячись навшпиньки, щоб поцілувати його, - є речі, про які не заведено говорити. Ну ж бо, ходімо вже.

2

Вони на хвильку спинилися у вестибюлі, і, поки Джонні застібав свою теплу джинсову куртку, Сейрин погляд мимохіть звернувся до плаката з написом “Страйкуйте!” і стиснутим кулаком на вогнистому тлі.

- Знов буде студентський страйк, - сказав Джонні, помітивши, куди вона дивиться.

- Проти війни?

- Цього року не тільки проти війни. В’єтнам, призов резервістів, події в Кентському університеті - все це розворушило студентство як ніколи раніш. Гадаю, і в нас тут залишилося зовсім мало рохкал.

- Яких рохкал?

- Узірцевих діточок, котрим аби тільки одержати диплом, а потім дістати посаду з платнею десять тисяч доларів на рік - цим і обмежується їхній інтерес до державної системи. Рохкалу начхати на все, крім власної шкури. Але настав інший час. Тепер і в більшості з них відкрилися очі. Попереду великі переміни.

- Це для тебе таке важливе? Навіть тепер, по закінченні університету?

Джонні виструнчився.

- Мадам, я ж його вихованець. Джон Сміт, випуску сімдесятого року. Не пошкодуймо нічого задля нашого старого доброго Мену!

Сейра посміхнулася:

- Ну ходімо вже. Я хочу покататися на круговерті, поки там не зачинили на ніч.

- Чудово, - сказав він, беручи її під руку. - Цілком випадково в мене є твоя машина, що стоїть за рогом.

- І вісім доларів. Нас чекає казковий вечір.

Погода була хмарна, але суха й досить тепла як на кінець жовтня. На небі серпик місяця намагався пробитись крізь запону хмар. Джонні обняв Сейру за стан, і вона пригорнулася до нього.

- Ти знаєш, Сейро, я дуже багато думаю про тебе. - Тон його був начебто недбалий, але тільки начебто, її серце на мить завмерло, а тоді забилося часто-часто.

- Справді?

- Мені здається, той Ден чимось скривдив тебе, так?

- Я й сама не знаю, що він зі мною зробив, - щиро призналася Сейра.

У спалахах жовтої мигавки за квартал позад них їхні тіні то виникали, то зникали на цементованому тротуарі під ногами.