Слава ЗСУ!

- На ці запитання ти зможеш відповісти, бо вони не стосуються книжки.

Чак звів очі.

- Не стосуються? Тоді чого ж запитувати? Я думав...

- Ну, зроби мені приємність, гаразд?

Серце Джонні шалено калатало, і він не дуже й дивувався з того, що так хвилюється. Він давно готувався до цієї хвилини й чекав тільки сприятливого збігу обставин. І саме тепер випадала чи не найслушніша нагода. Не видно було поблизу місіс Четсворт, що своєю турботливою увагою тільки нервувала Чака. Не хлюпались у басейні його дружки, при яких читання вголос здавалося Чакові ганебним ділом, гідним хіба що якогось недолугого четвертокласника. А найголовніше - не було батька, того, кого Чак хотів потішити над усе на світі. Він поїхав до Бостона, на засідання регіональної екологічної комісії, де мали обговорювати питання забруднення природних водойм.

Із книжки Едварда Стенні “Труднощі навчання”: “Піддослідний Руперт Дж. сидів у третьому ряду кінотеатру. Він був ближче за інших до екрана і єдиний помітив, що попереду на підлозі зайнялася купка сміття. Руперт Дж. схопився на ноги й закричав: “П-п-п-по-по-по”... - а ззаду почали гукати, щоб він сів і не заважав.

- Що ви тоді відчули? - запитав я Руперта Дж.

- Це страшенно важко пояснити, - відповів він. - Мене охопив страх, але ще дужче, ніж страх, мені краяв душу розпач. Я почував себе геть нікчемним, не гідним називатися людиною. Моє заїкання завжди викликало в мене таке почуття, але цього разу я ще й усвідомлював свою цілковиту неспроможність.

- І більш-нічого?

- А, так, ще почував щось ніби заздрість, бо хтось інший міг помітити вогонь і... як би це сказати...

- Перехопити у вас славу?

- Атож, саме так. Я ж перший побачив, як зайнявся вогонь, і, крім мене, ніхто цього не помітив. А я тільки й міг видобути із себе оте “п-п-п...”, мов бісова тріснута платівка. Я почув себе негідним називатися людиною - оце найточніше.

- А як же ви зламали цю перепону?

- Був день народження моєї матері. Я купив їй троянди. І ось стою, всі навколо підбадьорюють мене, а я собі думаю: ось зараз розтулю рота та як гукну на весь голос: “Троянди!” Це слово вже було в мене на губах.

- І що ж?

- Я розтулив рота та як закричу щодуху: “Пожежа!”

Цей випадок, про який Джонні прочитав років вісім тому в передмові до книжки Стенні, запав йому в пам’ять. Він завжди вважав, що ключове слово в розповіді Руперта Дж. - неспроможність. Якщо в оцю саму мить інтимна близькість з жінкою здається тобі найважливішою річчю в світі, то ризик виявитися неспроможним зростає для тебе в десять, ба навіть у “сто разів. А якщо оце зараз для тебе найдужче важить читання...

- Яке в тебе друге ім’я, Чаку? - недбало, ніби між іншим, спитав Джонні.

- Мерфі, - відказав Чак зі смішком. - Оце іменнячко, еге ж? Материне дівоче прізвище. Тільки не скажіть Джекові чи Елові, а то доведеться заподіяти шкоду вашому худющому тілу.

- Будь спокійний, - запевнив Джонні. - А коли твій день народження?

- Восьмого вересня.

Джонні почав сипати запитаннями, не даючи Чакові часу на роздуми; та, власне, над ними й не було чого довго думати.