Слава ЗСУ!

- Я нічого не хочу, - відказав Санні Еллімен. - Ідеться про те, чого хочете ви.

- Не розумію, про що ви говорите. - Але з жахом думав, що, здається, розуміє.

- Про оту статейку в “Нью-Гемпшир джорнел” щодо сумнівних операцій з нерухомим майном, - сказав Санні. - Ви забагато знаєте, містере Річардсон, вам не здається? Особливо про... про деяких осіб.

- Та я...

- Згадайте, приміром, оту бредню про будівництво торговельних рядів. Якісь натяки на хабарі, незаконні прибутки, кругову поруку. І всяке таке лайно собаче...

Залізні пальці знову стислися на Річардсоновій шиї, і тепер він уже застогнав по-справжньому. Але ж його ім’я в тій статті не згадували, посилалися тільки на “поінформоване джерело”. Як же вони дізнались? Як дізнався Грег Стілсон?

Чоловік на задньому сидінні швидко заговорив у самісіньке вухо Річардсонові, аж йому лоскітно стало від гарячого віддиху.

- Ви розумієте, містере Річардсон, що отакою своєю бреднею можете втягти в халепу деяких осіб? Осіб, що балотуватимуться на цьогорічних виборах, скажімо так. Адже балотуватися на якийсь пост - це однаково, що грати в бридж, ви це тямите? Ти весь на видноті. Ляпне хтось грязюкою, і вже не відмиєшся, особливо в наш час. Ні, поки що ніякої біди не сталося, і я радий вам про це сказати. Бо якби сталася, ви б зараз не вели тут зі мною дружню балачку, а збирали б вибиті зуби.

Хоч як калатало в нього серце й хоч як він трусився від страху, Річардсон усе-таки сказав:

- Щодо того... тієї особи... Молодий чоловіче, та ви не при своєму розумі, якщо сподіваєтесь його відмити. Він же так розходився, наче якийсь нахаба-комівояжер у глухому південному містечку. Рано чи пізно...

Великий палець незнайомця встромився йому у вухо й почав туго провертатись. Біль був пекельний, неймовірний. Річардсон закричав і вдарився головою в бічну шибку. Рука його безтямно потяглася до клаксона.

- Спробуй натисни, і тобі гаплик, - просичав голос позаду.

Рука Річардсона впала. Незнайомець облишив його вухо.

- Ви б, добродію, вуха чистили, - сказав він. - Он я весь палець перемазав. Жах скільки сірки.

Уоррен Річардсон безпорадно заплакав. Він уже не володів собою. По його одутлих щоках текли сльози.

- Прошу вас, не мучте мене більше, - пробелькотів він. - Не треба, прошу вас.

- Так от, повторюю, - сказав Санні. - Вся річ у тому, чого хочете ви. Вам не повинно бути ніякого діла до того, хто що каже про... деяких осіб. Ваше діло - не ляпати зайвого. Ваше діло - добре подумати, перш ніж розтулити рота, якщо до вас знову навідається отой жевжик із “Джорнел”. Подумати про те, як легко можна дізнатися, що це за “поінформоване джерело”. Або й про те, який буде бемс, коли ваш будинок згорить дощенту. Можете подумати й про те, скільки доведеться викласти за пластичну операцію, якщо хтось хлюпне в обличчя вашій дружині сірчаною кислотою. - Чоловік позаду Річардсона важко сапав. Наче звір, що продирається крізь хащі. - Або поворушіть мозком і втямте, як просто перестріти на дорозі вашого малого, коли він повертається з дитячого садка.

- Не смійте такого казати! - хрипко вигукнув Річардсон. - Не смійте, брудний негіднику!