Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Читай онлайн! Читай онлайн українською безкоштовно > Книги > Мертва зона

Розділ двадцять третій

1

23 червня 1977 року Чак прощався зі школою. Джонні, що вбрався з цієї нагоди в свій найкращий костюм, сидів у задушній залі разом із Роджером та Шеллі Четсвортами й дивився, як йому, сорок третьому за списком, вручають атестат. Шеллі пустила сльозу.

Потім відзначали цю подію на лужку в садибі Четсвортів. День був гарячий і паркий. На заході копичилися важкі, багристо-череваті грозові хмари. Вони помалу повзли понад обрієм, але насуватися начебто не збирались. Розчервонілий після трьох “шприців” Чак підійшов до Джонні разом зі своєю подружкою Патті Стрейчен і показав випускний подарунок батьків - найновіший годинник “Пульсар”.

- Я казав їм, що хочу робота, але вони не спромоглися, - мовив він.

Джонні засміявся. Вони ще трохи погомоніли, а тоді Чак рішуче, мало не грубувато випалив:

- Я хочу подякувати вам, Джонні. Коли б не ви, не бачити б мені сьогодні ніякого атестата.

- Ні, це не так, - заперечив Джонні. Його занепокоїло те, що Чак ладен був заплакати. - Добре зерно завжди проросте.

- От і я йому те саме кажу, - докинула Чакова дівчина.

За її окулярами ховалася до пори холоднувата вишукана врода.

- Може, - сказав Чак. - Може, й так. - Але я однаково знаю, хто стоїть за моїм атестатом. Дякую, дякую, дякую. - Він обняв Джонні й міцно притис до себе.

Аж раптом, наче спалах, сяйнула чітка, напрочуд виразна картина, що змусила Джонні схопитись рукою за голову, ніби Чак не обняв його, а вдарив. Ця картина закарбувалась у свідомості, немов відбиток з друкарського кліше.

- Ні, - мовив він. - Немає виходу. Не йдіть туди, ні ти, ні вона.

Чак розгублено відступив. Він також відчув щось. Щось холодне, темне й незбагненне. У нього враз пропало будь-яке бажання доторкатися до Джонні, в ту мить він волів більш ніколи до нього не доторкатись. Так наче раптом відчув, як воно лежати живому в труні, коли над тобою прибивають віко.

- Джонні... - мовив він і затнувся. - Що... що це...

До них саме підходив Роджер зі склянками в руках, та тепер вражено спинився. Джонні дивився через Чакове плече на далекі грозові хмари. Очі його були відчужені й затуманені.

- Вам не можна туди, - сказав він. - Там немає грозовідводів.

- Джонні... - Чак злякано подивився на батька. - Щось із ним таке... напад, чи що.

- Блискавка, - голосно сповістив Джонні. Люди почали обертатися до нього. Він простер руки. - Спалах вогню. Коротке замикання в стіні. Двері... тиснява, не вийти... Горять люди... пахне смажениною...

- Що це він каже? - зойкнула Чакова дівчина. Гомін голосів довкола завмер. Усі стояли з тарілками та склянками в руках і дивилися на Джонні.

Роджер ступив уперед.

- Джоне! Джонні! Що з вами? Отямтеся! - Він клацнув пальцями перед затуманеними очима Джонні. На заході зарокотав грім, наче там перемовлялися велетні, граючи в карти. - Що сталося?

Голос Джонні звучав виразно й досить гучно, його чули всі п’ятдесят з чимось чоловік, що зібралися на лужку: бізнесмени з дружинами, вчителі з дружинами, даремські знайомі з високих верств.

Попередня
-= 223 =-
Наступна
Коментувати тут.

Ваш коментар буде першим!