Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Читай онлайн! Читай онлайн українською безкоштовно > Книги > Мертва зона

- Ну що ж, солідно, - мовив Джонні.

- Атож, і я так думаю. Та й не я один. Ще склянку, Джонні?

- Якщо й ви зі мною, - відповів Джонні і виклав на прилавок два долари.

- Не відмовлюся.

Одна з підстаркуватих шльондр укинула монету в музичний автомат, і Теммі Вайнетт сиплим, стомленим і ніби невдоволеним з такого оточення голосом завела “Коханому будь вірна”.

- Гей, Діку! - хрипко гукнула друга. - В цьому шинку чули про гостинність?

- Заткни пельку! - гримнув О’Доннелл.

- А, розтуди тебе! - відгукнулася вона й захихотіла.

- Хай тобі чорт, Кларіс, скільки разів я казав тобі не лихословити в моєму барі! Казав же...

- Ой, годі, неси краще пива.

- Терпіти не можу цих двох старих сучок, - тихо пробурчав О’Доннелл до Джонні. - Ото дві лахудри проспиртовані. Цілу вічність тут очі муляють, і я не здивуюсь, як вони й мене переживуть. Отаке казна-що в світі діється.

- Еге ж, ваша правда.

- Вибачайте, я хутко обернуся. Взагалі-то в мене є помічниця, але взимку вона приходить тільки в п’ятницю й суботу.

О’Доннелл націдив дві великі склянки пива й відніс до столика. Він щось сказав тим двом шльондрам, і Кларіс знову випалила своє “Розтуди тебе!” й захихотіла. У пивниці витали тіні минулого. Крутилася заїжджена платівка, і крізь її тріск пробивався голос Теммі Вайнетт. Радіатори опалення виповнювали приміщення задушним теплом, а знадвору по шибках сухо шаруділа снігова крупа. Джонні потер скроні. Він уже не раз бував у цьому барі - тільки в інших таких самих містечках. Боліла голова. Потискаючи руку О’Доннелла, він дізнався, що той має здоровенного старого пса, якогось мішанця, навченого за командою накидатися на людину. І власник бару тільки про те й мріє, щоб якось уночі до нього в дім заліз злодій і він зміг на законних підставах нацькувати на нього свого звірюгу, - тоді в світі стане менше бодай на одного клятого збоченця-хіпаря.

Голова боліла страшенно.

Повернувся О’Доннелл, витираючи руки об фартух. Теммі Вайнетт закінчила свою пісню, і в барі залунав голос Реда Совайна.

- Ще раз дякую за частування, - сказав О’Доннелл, наливаючи дві склянки пива.

- Нема за що, - озвався Джонні, й далі роздивляючись газетну вирізку. - Минулої суботи - Кур-терс-Нотч, а цієї має бути Джексон. Ніколи не чув про таке. Щось невеличке, еге?

- Зовсім маленьке містечко, - підтвердив О’Доннелл. - Був лижний курорт, але прогорів. Багато людей лишилося без роботи. Ще там переробляють деревину, тримають сякі-такі ферми. Але йому, прости Господи, і в ту діру треба. Балакає з ними. Вислуховує їхню жіноту. А ви самі звідки з Мену, Джонні?

- З Льюїстона, - збрехав Джонні.

В газеті було написано, що Грег Стілсон зустрінеться з усіма охочими в місцевій громадській залі.

- Чи не на лижах кататися приїхали, га?

- Ні, я не так давно пошкодив ногу. Які там тепер лижі. А тут я проїздом. Дякую, що показали. - Джонні віддав вирізку. - Дуже цікаво.

О’Доннелл дбайливо поклав її до інших паперів. Ото й усе, що було в нього за душею: порожній бар, удома пес, навчений накидатися на людей, та ще Грег Стілсон. Грег, що колись побував у його пивниці.

Попередня
-= 242 =-
Наступна
Коментувати тут.

Ваш коментар буде першим!