Слава ЗСУ!

Вона зняла трубку, певна, що то дзвонить Джонні.

- Алло.

- Привіт, Сейро...

То був не Джонні. Дзвонила Енн Стаффорд із школи. Енн була на рік старша за Сейру і вчителювала у Клівзі вже другий рік. Викладала іспанську мову. Завжди весела, енергійна, вона подобалась Сейрі. Та цього ранку тон її був незвично поважний.

- Як ти там, Енні? А я оце трохи занедужала. Певно, Джонні сказав тобі. Мабуть, з’їла на ярмарку несвіжу сосиску...

- О боже, то ти ще не знаєш? Ти... нічого... не... - Енн почала дивно ковтати слова, ніби давлячись ними.

Сейра слухала її спохмурнівши. Спершу вона дивувалася, а потім зрозуміла, що Енн душать сльози, і страшенно занепокоїлась.

- Енн! Що сталося? Не з Джонні, ні? Він не...

- Автомобільна катастрофа, - відказала Енн. Вона вже плакала не криючись. - Він їхав у таксі. Машини врізались одна в одну. Зустрічну машину вів Бред Френо, з моєї другої іспанської групи, він загинув, а його подружка померла сьогодні вранці, Мері Тібо, вона вчилася в одному з класів Джонні... Це жахливо, просто жах...

- А Джонні? - зойкнула Сейра в трубку. Їй знову замлоїло в шлунку. Руки та ноги нараз заклякли й похололи. - Що із Джонні?

- Він у дуже тяжкому стані, Сейро. Дейв Пелсен щойно дзвонив до лікарні. Вони не сподіваються... одне слово, дуже погано...

Усе навколо почало тьмяніти. Енн ще говорила, та голос її віддалився й був уже “аж ген-ген”, як сказав колись Е. Е. Каммінгс14 про аеронавта, що злетів на повітряній кулі. У свідомості, наповзаючи один на один, безладно купчилися примарні образи. Ярмаркове Колесо Фортуни. Дзеркальний лабіринт. Очі Джонні, якісь дивно фіолетові, мало не чорні. Його простодушне миле обличчя в різкому світлі ярмаркового павільйону з голими лампочками на простягнутому впоперек електричному дроті.

- Не може бути, - сказала Сейра, і її власний голос прозвучав аж ген-ген. - Це якась помилка. Коли він поїхав звідси, з ним усе було гаразд.

Голос Енн знову наблизився - вражений, збентежений, обурений тим, що таке могло статися з їхнім ровесником, молодим і сповненим життєвої снаги.

- Вони сказали Дейву, що він навряд чи прийде до тями, навіть як і переживе операцію. А операція неминуча, бо голова в нього... голова в нього...

Що вона хоче сказати? Розтрощена? Що в Джонні розтрощена голова?

І Сейра зомліла, може, щоб не почути цього останнього фатального слова, цього останнього жахіття. Трубка випала з її руки, а сама вона важко осіла в сіру сутінь. Телефонна трубка гойдалася на шнурі, чимраз повільніше, і з неї долинав голос Енн Стаффорд:

- Сейро, ти що?.. Сейро!.. Сейро!..

3

Коли Сейра дісталася до Східного медичного центру штату Мен, було чверть на першу. Чергова сестра за конторкою подивилася на її бліде, напружене обличчя, прикинула подумки, чи здатна вона знести всю правду, і сказала, що Джон Сміт ще в операційній. Потім додала, що його батьки чекають у вітальні.

- Дякую,: - сказала Сейра.

Замість того, щоб повернути ліворуч, вона пішла праворуч, заплуталась у лікарняних коридорах і мусила вибиратись назад.