Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Читай онлайн! Читай онлайн українською безкоштовно > Книги > Мій друг Янгол

 Ольга Василюк

Мій друг – янгол

роман

У будинку навпроти згасло останнє світло. І ніби згасла остання надія…

Сашко закрив очі, і по щоці скотилася сльоза. Хлопець відвів свій погляд від вікон сплячого будинку і подивився у небо.

Як завоювати її? Як сподобатись тій, що так глибоко запала йому в серце? Мабуть, ніяк… Мабуть, ніколи і ніяк…

Вона ж така неймовірна і в усьому найкраща.

А він… Хто він? Як взагалі потрапив у цей клас для дітей багатіїв?

Батько Сашка важкохворий, та ще й інвалід. Мабуть, тому і взяли бідного хлопчика навчатися до цього класу, із жалості. А краще б, дійсно, пожаліли, та не взяли.

Хіба ж можна жити, щодня відчуваючи свою нерівність з усіма, розуміючи, що гірший за кожного в цьому класі… А тепер Сашко ще й закохався у дівчинку, до якої залицяються найбагатші кавалери класу.

Та хіба зможе він скласти достойну конкуренцію тому Миколі, якому батьки дають гроші на кишенькові потреби в іноземній валюті? Звичайно, з цих грошей можна дозволити собі щодня купувати дівчині шоколадки та м’які іграшки. Ще й для себе лишиться. А що може дати Поліні Сашко? Йому батьки кишенькових грошей взагалі не дають. Бо нема…

А як попросить, то кажуть: нащо тобі? Обіди в школі безкоштовні, бо батько - інвалід, а про дівчат іще ж рано думати, бо лише шостий клас.

Хлопець зітхнув. А по іншому, без подарунків, як звернути її увагу? Як?

Друг Мишко завжди каже: Просто будь впевненішим, говори голосніше, жартуй у розмовах, і в тебе з’являться друзі. Звісно, йому легко казати. Його батько – депутат міської ради – вже другий айфон йому віддав, бо, каже, модель застаріла. Звичайно, з айфоном легко бути завжди впевненим, завжди в центрі уваги. Бо є чим зацікавити друзів. Це ж не Мишкові доводиться ходити у штопаній братовій сорочці зі старою шкіряною сумкою, яка ще від тата лишилася…

Сашко закрив очі. І знову сльози потекли по його щокам. Так шкода було, шкода самого себе. Що не такий, як всі, і що ніколи не зможе порівнятися з ними усіма.

Сашкові так хотілося, щоб хтось іще пожалів його, зрозумів. Та більше було нікому… Мати в три зміни на роботі, їй не до Сашкового нещасного кохання. Тато теж працює, хоч і хворий. А братові теж не до Сашка – півдня вчиться, а півдня підробляє в якійсь кур’єрській фірмі.

Рівно третя ночі…

Хлопець обперся на дерев’яну стінку стільця і закрив очі. Повіяло запахом сигарет. Сашко підвівся і поглянув за спинку стільця. Там стояла стара татова попільничка. Тут тато інколи ховався від мами та нишком палив, щоб вона не бачила, бо йому ж лікар заборонив. Хлопець акуратно пальцями взяв один недокурений бичок і притиснув його до губ. Провівши рукою в темряві по старій тумбі, хлопець нащупав запальничку, і, піднісши її до губ, спробував підкурити. Волога від ранкового дощу сигарета не запалала, і хлопець розчаровано поклав запальничку назад.

Сашко встав зі стільця і в повний зріст випрямився біля вікна. Тримаючи в руках сигарету так, як тато, хлопчик щосили вдихнув, імітуючи, що курить. Потім поважно відняв двома пальцями сигарету від рота, роблячи вигляд, що видихнув дим.

Раптом у кімнаті задзвонив телефон. Хлопець моторошно здригнувся, кинув бичок за балкон, і, швидко зайшовши в кімнату, кинувся до телефону.

- Ало, - пошепки відповів він, щоб не розбудити батьків у сусідній кімнаті.

У трубці почулися гудки. Сашко взяв в руки телефон і потягнув провід до себе, намагаючись зрозуміти, чи дістане апарат до балкону. Зрозумівши, що провід достатньо довгий, хлопець виніс телефон на балкон, зачинивши за собою двері.

Дзвінок почувся вдруге.

- Ало, - вже голосніше відповів Сашко.

- Привіт, - промовила незнайома дівчина.

- Вам кого? – злякано запитав хлопець. – Усі вже сплять.

- Тебе.

- Я вас не впізнаю.

- Я – твій Янгол, - відповіла незнайомка з посмішкою.

- Чого тоді не спиш? – скептично запитав Олександр.

- Я ніколи не сплю, - відповів жіночий голос. – Чатую на горе, щоб встигнути тебе врятувати.

- Врятувати? – замислився хлопець. – Від чого?

- Не знаю, - відповіла дівчина. – Я ж не читаю твоїх думок, і не знаю, що ти збираєшся зробити. А раптом, ти з балкону захочеш стрибнути.

- А як і стрибну, що тоді?

- Ти стрибнеш – а я зловлю, - посміхнулась дівчина.

- То що, вже можна стрибати? – засміявся хлопець.

- Стрибай, - впевнено відповіла незнайомка. – Я вже лечу.

- Поспіши, я вже стрибаю, - пожартував Олександр. – Зараз лишень до вікна доберуся.

- Ти ж уже на балконі, - здивувалася Янгол.

Сашко моторошно підняв очі і подивився на вікна сусіднього будинку, намагаючись побачити незнайому співрозмовницю.

- Ало-о-о, - повторила дівчина. – Ти заснув?

Попередня
-= 1 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 116.

Останній коментар

красуня 06.08.2020

хочу подякувати автору за таку пречудову книгу


красуня 06.08.2020

книга дуже сумна,схожа на реальність


anonymous9739 07.05.2015

даже сумна книга. наближена до реальностi.


Додати коментар