Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Читай онлайн! Читай онлайн українською безкоштовно > Книги > Мій друг Янгол

А про дівчат Сашкові годі і думати. Особливо про Поліну. У неї мати – зірка телебачення, ведуча нічного шоу. Блондинка з розкішними формами, яку нібито обожнюють чоловіки всього світу. Вона знялася оголеною для десятків чоловічих журналів, і щоразу, як тільки вона це робила – продаж журналу підскакував удвічі. Про що ж говорити з Поліною? Які у них спільні теми? В свої дванадцять років вона в своєму гардеробі не має жодної звичайної речі, а все від Шанель, Кутюр, Діор. Вона, мабуть, і не здогадується, що через дорогу від школи знаходиться такий собі магазинчик – Секондхенд, в якому мати купує Сашкові одяг, бо там дешево. А якщо пішки пройтися дві зупинки вздовж трамваю – то там іще один магазин, і от там ще дешевше.

Сашко не дуже любив той далекий магазин. Там продавалися речі, які Сашкові не подобалися. Якісь жахливі кольори – світло оранжевий, яскраво-червоний. А ще дурні малюнки – міккімауси, качки. Хіба ж може дорослий хлопець одягти светр з міккімаусом? Це ж нечувано. Але Сашко, коли мати приміряла на нього одяг з того магазину, завжди казав, що подобається. А коли мати ішла купляти – стискав губи, щоб не заплакати. Хіба ж не можна купити йому хоча б одну гарну річ – хоча б один такий светр, як у Миколи? Але ж ні, на такий немає грошей.

З кожним роком Сашко вчився все гірше. У нього з’являлися четвірки, бувало і трійки. Сашу ніхто не сварив. Коли він говорив, що отримував п’ятірки – ніхто не реагував, а коли трійку, то тато, не відриваючись від заводських деталей, казав: «Нічого, ще виправиш». Настав момент, коли Саша, взагалі, перестав розповідати про свої оцінки. Це ж нікому не цікаво. Хлопець продовжував добре вчитися, але з кожним роком старанності ставало все менше і менше. Проте вчителі, все одно, любили Сашу. Старався він чи ні, у нього був до всього талант.

В кінці уроку Саша і Мишко понесли здавати свої роботи, завчасно помінявшись альбомами.

Сашко пішов першим. Коли він поклав перед вчителькою свій альбом, вона розчарованими очима поглянула на нього, а потім знову на його незрозумілу роботу «Осінній сад».

- Це твій альбом? – перепитала вчителька, поправляючи окуляри і перегортаючи на титульну сторінку.

- Так, - впевнено відповів Саша.

- Чотири, - знизала плечима Марина Анатоліївна. – Ти ж розумієш, що більше я поставити тобі не можу. Якщо хочеш, можеш перемалювати?

- Ні, ставте чотири, - впевнено відповів Саша, щоб не викликати підозр. – Просто вчора сильно вдарив руку. І тепер не все виходить малювати.

Вчителька поставила у журнал четвірку і промовила:

- Наступний.

Мишко наступним не пішов. Пропустив декількох дітей вперед себе, щоб Марина Анатоліївна нічого не запідозрила.

Коли до кінця лишилося декілька чоловік, Мишко, нарешті, наважився підійти зі своїм альбомом.

- Ну, показуй, Мишко, - промовила вчителька. - Чого мнешся там у закутку? Що вже там намалював?

Мишко невпевнено поклав відкритий альбом перед вчителькою. Вона поглянула на картину і у неї перехопило дихання. Такого малюнку в цій школі не малював ще ніхто. Живий колір листя, таке небо, такий сад – справжня осінь… Сашко постарався на славу.

Марина Анатоліївна зняла окуляри і подивилася спочатку на Мишка, а потім хитро перевела свій погляд на Сашу, який стояв у двох кроках.

- А-а-а, - покачала головою вчителька. – Все ясно…

- Скільки? – нервово випалив Мишко.

Вчителька відкрила журнал і почала шукати прізвище Мишка.

- Скільки? – нетерпляче повторив Мишко.

- Три, - впевнено відповіла Марина Анатоліївна.

- Три? За що? За що три? Що тут негарного? За що? – майже плачучи, прокричав Мишко.

- За обман, - відповіла вчителька.

- Не ставте, я перемалюю! Не ставте, - схопивши вчительку за руку, крикнув Мишко.

- Мишко, відпусти руку, - наказним тоном промовила Марина Анатоліївна. - Будеш знати, як обманювати.

Рука вчительки наблизилася до клітинки в журналі, де мала стояти оцінка.

- Зачекайте, - почулося раптом.

Вчителька підняла очі. До неї підійшов Сашко.

- Що, Гомельчук?

- Не ставте, - промовив хлопчик. - Будь ласка. Це не він намалював. Але йому, дійсно, потрібна ця п’ятірка, - шепотом проговорив Саша.

- То нехай би малював на п’ять. Нехай би старався.

- Він старався. Ось, - тикнувши під ніс вчительці свій альбом, промовив Саша.

- Ця робота теж на три.

- Але ж мені ви поставили чотири.

- Але ж ніяк не п’ять, - засміялась вчителька.

Мишко відійшов подалі від столу, щоб не мелькотіти перед очима вчительки. Вона Сашка більше любить, бо він же малює краще всіх. У нього більше шансів її переконати.

Розмови Мишко не чув. Лише бачив, як Сашко дивився на Марину Анатоліївну жалібними очима, а вона сміялася і задавала якісь питання.

Попередня
-= 14 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 116.

Останній коментар

красуня 06.08.2020

хочу подякувати автору за таку пречудову книгу


красуня 06.08.2020

книга дуже сумна,схожа на реальність


anonymous9739 07.05.2015

даже сумна книга. наближена до реальностi.


Додати коментар