Слава ЗСУ!

- Краще рюкзака собі купи нормального! – промовив Мишко.

Саша, зачувши ці слова, надувся, як велика булька. Його нижня губа вилізла так низько, що здавалася, скоро торкнеться землі. Він образливо відвернувся.

Поки хлопці розмовляли, Микола встиг вилізти на підвіконня і масляними фарбами на все скло намалювати, як Мишкова мати веде його до школи.

Побачивши це, Мишко, ошалів від злості. Він схопив з парти свою пластмасову лійку і направився до гидкого однокласника, щоб помститися йому за таке ганебне відношення.

Саша, зрозумівши, що Мишко, навіть, не збирається вибачитись за те, що сказав, сумно зітхнув. Він ображено направився до своєї парти, що стояла біля вікна. В цей момент Мишко з лійкою в руках побіг на Миколу, щоб скинути його з підвіконня. Не розрахувавши до кінця траєкторію свого руху, Мишко налетів на Сашу, а той, в свою чергу, з усієї сили штурхонув Миколу, який стояв на підвіконні. Від удару скло тріснуло і Микола, не втримавшись на ногах, упав з підвіконня на підлогу, порізавши собі при цьому руки. Мишко злякано відскочив від Саші.

В клас зайшла вчителька. Біля вікна лежав весь в крові та в сльозах Микола, боячись навіть ворушити руками, щоб не загнати дрібні уламки скла під шкіру, а біля нього стояв зляканий Саша.

Сашу вели від директора. Всю вину він взяв на себе, розуміючи, що цього разу Мишкові батьки йому цього точно не подарують і вже точно відберуть ноутбук. Коли Миколу штовхали, він стояв обличчям до скла, тому розгледіти, через кого саме він упав, точно не зміг.

Покарання Сашкові винесли не дуже суворе. По-перше, він пояснив, що хотів захистити друга від бридких Миколиних карикатур, а по-друге, Саша був таким хорошим учнем, гарно навчався, ніколи не огризався та не хамив учителям. Тому Сашкові лише сказали, щоб його батьки виплатили хоча б триста гривень на ремонт того вікна, розуміючи, що забрати у цієї родини триста гривень і так дуже велике покарання.

Ввечері за Мишком прийшла мама. Побачивши розбите скло, та зляканого Мишка, мама одразу здогадалася чиїх це рук справа.

- Це ти накоїв? Знову починається?

- Це не я, це не я! – викрикнув Мишко. – Це он Саша зробив.

Саша злякано махнув головою, ніби, дійсно, він.

Мати суворо поглянула на Сашка. Той зніяковіло опустив очі.

- Ходімо.

Мишко понуро пішов за мамою, не знаючи, як попросити в неї триста гривень.

- Чого так повільно? – запитала мама, обернувшись.

- Мамо, а у тебе є триста гривень?

- Нащо тобі?

- М-м-м… на… Ну на…

- На скло, яке ти розбив?

- Так! – вигукнув Мишко, і зрозумівши, що видав сам себе, невпевнено доповнив, – тобто, для Сашка, це ж він розбив.

Мати посміхнулась.

- Господи, Михайло, я вже так добре тебе знаю. А особливо, добре знаю, коли ти брешеш, - відкриваючи гаманець, промовила мама. - На, тримай, віддаси Саші.

Мишко вихопив гроші з маминих рук і стрімголов помчав до Сашка. Він радісно підбіг, і розгорнувши долоню друга, з посмішкою на обличчі поклав туди гроші і тихо промовив:

- Сьогодні у тата на роботі буде чиєсь там день народження. Мами з татом не буде. Приходь до мене о п’ятій і не забудь листочки з журналу.

- Вони зі мною завжди, - махнув головою Саша.

- Сьогодні будемо з’ясовувати, хто це такий розумний хоче отримати від тебе голубий топаз.

О п’ятій Сашко підбіг по під’їзду і поглянув на вікна восьмого поверху. Біля вікна в своїй кімнаті сидів Мишко і, знаками показавши Сашкові схрещені руки, зник.

Зрозумівши, що іще треба чекати, Саша присів у кущах.

Через деякий час, з під’їзду вийшли батьки Мишка. Його мати була у довгій вечірній сукні з величезною зачіскою на голові та яскравою губною помадою. Батьки сіли у чорну машину і зникли за поворотом.

Саша, не гаючи часу, побіг до Мишка.

Михайло чекав його уже з відчиненими дверима.

- Чого так довго? Ти ж казав о п’ятій!

- О-о-о, сам ледь дочекався. Мама в останній момент передумала вдягати цю сукню, - ткнув пальцем Мишко, - і почала приміряти всі інші.

Саша поглянув на розкішний одяг.

- Ця теж гарна. Хоча на мамі твоїй була гарніша, - промовив Саша.

- Ага. Ту їй подарувала Валентина Онес – це дизайнер. Вона шиє одяг усім політикам та зіркам. У моєї мами вже чотири сукні від Онес, а ще дві від Шанель.

Сашко сумно поглянув на довгу шафу. Чомусь так шкода стало свою маму. У неї сукні лише дві. Одна на роботу, і одна на свята. І його мама не перебирає.

- Ну, - гордо промовив Мишко. - Де ті листочки, за які моїм батькам довелося заплатити стільки грошей?