Слава ЗСУ!

- Єдине питання. Те, заради чого ти все це робив! Може розкажеш, якою ж була реакція Янець на твою розповідь?

Мишко винувато опустив голову ще нижче.

- Ага, ясно. Ти так захопився розповіддю, що реакція Дашки відійшла на другий план, правда ж?

- Я не правий, вибач.

- Ясно, - голосно крикнув Саша. – Ти – «справжній» друг! Якби ти і Микола висіли на скелі, і я міг врятувати лише одного з вас – то знаєш, я б перше подумав кого рятувати. Микола, принаймні, не приховує своєї неприязні до мене.

Сашко демонстративно пішов на кухню.

- Ну пробач мені, - мов собачка, проскавучав Мишко і побіг за другом.

Саша мовчав.

- Ну хочеш, - раптом запропонував Мишко, - я тобі ноутбук дам на ніч, тільки так, щоб батьки не бачили.

- Ні, не хочу.

- А хочеш, бери його на цілий день. Чи навіть, на всі вихідні.

- Ні, не хочу.

Мишко сумно поглянув на Сашу.

- Ну хочеш, мобілку подарую. Хочеш.

Очі Саші запалали, та він, намагаючись тримати себе у руках, стис губи та покачав головою в боки.

- А хочеш айфон. Бери, назавжди! У мене ж, все одно, два. Я тобі ось цей віддам.

Мишко вийняв з рюкзака обидва айфони і поклав перед Сашою на стіл.

Очі Саші наповнилися блиском, і він ледь тримався, щоб не накинутись на такий ласий шматок.

- А хочеш, забирай навіть новий! – нарешті, вигукнув Мишко. – У мене буде старий, а в тебе - цей.

Серце Саші остаточно відтаяло.

- Мишко, ти при своєму розумі? Це ж нова модель. Що тобі тато скаже?

- А, - махнув рукою хлопець. – Скажу, згубив.

- Ні, так не можна! Тебе сваритимуть.

- Потім тато ще купить. А ти забирай, у тебе ж немає.

Саша взяв у руки новенький айфон і поглянув на нього такими очима, ніби в руках тримав Бога.

- Ого, скільки функцій! – захоплено промовив він.

- Мир? – запитав Мишко, простягаючи долоню.

- Мир.

Мишко зітхнув і сів на табурет.

- Що там у тебе сьогодні за справи були з Поліною? – хитро запитав Михайло.

- Вона вірш пише, хотіла, щоб я допоміг, - не відривався від екрану Саша.

- Прикольно. Так взяла тебе за руку… На це варто було дивитися лише заради того, щоб побачити реакцію Миколи.

Саша посміхнувся.

- Справді? А що він?

- О-о-о, дивився на тебе такими очима…. Я думав, що він зараз вб’є тебе.

- Так йому і треба.

Саша насипав пельмені в дві тарілки.

- Що будемо з Дашкою робити? – запихаючись пельменем, запитав Мишко.

- Не знаю, треба придумати. Є якісь ідеї? Ти ж у нас детектив та слідопит, - підколов Саша.

- М-м-м, ну є такий варіант. Коли вона подзвонить, ти вийдеш на балкон, а я чатуватиму під балконом. Ти визирнеш і даси мені знак. А далі будеш розмовляти з нею чим довше. А я тим часом побіжу до неї в будинок, подзвоню і попрошу Дашкиних батьків її покликати. А ти, головне, не давай їй трубку повісити, кажи, що хочеш іще з нею поговорити. Так її і зловимо на гарячому.

- Клас! Шикарний план. Тільки вона телефонує кожен день у різний час.

- Ну-у-у, чого не зробиш заради найкращого друга.

Було близько п’ятої.

Саша уже підготувався і сидів на балконі з телефоном у руках. Мишко стояв знизу, і кожні п’ять хвилин надсилав на новий айфон Сашка повідомлення. Саша іноді непомітно визирав з балкону і показував знаками, що ще нічого не відбувається.

Нарешті, подзвонив телефон.

Саша схопив трубку.

- Привіт, - нервово промовив він.

- Привіт, чого такий стурбований? – запитала Янгол.

Саша визирнув у вікно і почухав ніс – це був такий таємний знак для Мишка.

Мишко, побачивши «чухання носу», одразу кинувся бігти до приватного будинку під номером 10, в якому проживала Янець Даша.

- Ало-о-о, - повторила Янгол.

- Так, я тут, - сів на стілець Саша.

- Питаю, чого такий стурбований? Тебе під балконом хтось чекає?

- Ні! – випалив Саша.