Слава ЗСУ!

- Не знаю, можливо, я дійсно обрав би не Поліну, а Янгола, - відповів тихо Саша.

- Можливо? – розсміявся Мишко. – Та я на сто відсотків впевнений, що ти обрав би Янгола. Ти просто помішався на ній.

Проминув урок і, нарешті, пролунав дзвоник.

Мишко мовчки сидів за своїм столом і боковим зором спостерігав за Миколою, який нахабно загравав до його Лариси. З тих пір, як Поліна відшила Миколу з його ручкою Сваровські, він намагався викликати в ній ревнощі, і загравав до всіх дівчат підряд. А зараз черга дійшла до Лариси. Вона ж найкраща подруга Поліни, і загравання до неї буде найбільш дієвою зброєю.

Але Поліна мало реагувала на Миколині витівки. Побачивши, що Саша щось натхненно пише, вона направилася до його парти.

- Привіт.

- Привіт, - закриваючи рукою написане, здригнувся Саша.

- Що ти пишеш? – спробувала підглянути Поліна.

- Поки що нічого… Це сюрприз.

- Для мене?

Саша махнув головою.

Поліна награно поправила свою коштовну накидку.

- Гарна в тебе накидка, - промовив Саша.

- А, - махнула рукою дівчина. – То мамина. Вона купила собі для нічного шоу, але вона їй не підійшла.

Дівчина поправила волосся. Саша подивився на неї, і побачив, що на вухах у неї висять маленькі камінчики блакитного кольору.

- Ого! – посміхнувся Саша. – Це ж топази?

- Так, - сумно промовила дівчина. – Лишилися лише сережки, бо перстень я загубила. Коли мама дізнається – вб’є мене.

- Не вб’є, - посміхнувся Саша.

- О, ти моєї мами не знаєш.

Саша встав, поліз рукою у кишеню штанів і дістав звідти маленький перстень. Взявши Поліну за руку, він одягнув каблучку на її палець.

В цей момент в клас зайшла вчителька.

- Чого не на місцях? – крикнула вона. – Ви дзвінка не чули? Поліно, ти хіба сидиш за першою партою?

Поліна на вчительку не зреагувала. Вона нахилилася і ледь чутно торкнулася губами до Сашкової щоки. Це побачили усі, навіть, вчителька.

Саша почервонів, і сів на своє місце.

Наближався Новий рік. Скрізь уже сніжило. Температура іноді була дуже низькою. Хоча не дуже. Саша продовжував ходити до школи у свої балоновій куртці, бо більше ж не було нічого. Але батьки обіцяли, що до першого січня куплять йому зимову куртку, а поки що він носив два светри, і йому було зовсім не холодно.

Щоночі Саша продовжував розмовляти з Янголом. Янгол знала про Сашу уже фактично все. Вона давала йому дружні поради, як повести себе у тій чи іншій ситуації. Казала, що треба говорити Поліні, щоб та не відвернулася від нього. І все завжди діяло. Лише з Мишком відносини ніяк не ладились. Він продовжував доводити, що Янголів не існує, що все це вигадки. Мабуть, Мишко просто заздрив, а може, просто переживав, що Янгол для Саші стане другом набагато кращим, ніж Михайло.

Тепер, щоранку Саша приходив і легко без вагань спілкувався з найгарнішою дівчинкою класу – Поліною Стрийчик.

Було 25 грудня, останній день другої чверті.

Саша та Мишко зайшли в клас. В класі творилося бозна-що. Всі обступили Поліну з усіх сторін та задавали їй якісь питання, а вона щось натхненно розповідала. Як виявилось потім, вона братиме участь у Новорічному шоу разом зі своєю мамою. І не просто сидітиме в глядацькому залі, а навіть, читатиме свої вірші. Передачу цю вже відзняли на вихідних, але покажуть лише 31 грудня у Новорічну ніч.

Саша не став заважати Поліні купатися в хвилях слави і спокійно сів на своє місце. Потім прийшла вчителька і сказала, що новорічної дискотеки для 5-6 класів, на жаль, не буде, оскільки саме серед цих класів найбільше дітей хворих на грип. І тому краще не об’єднувати їх усіх разом, щоб не розносити інфекцію. І тому після генерального прибирання всі будуть вільні.

Невдовзі розпочалося і саме генеральне прибирання. Саша та Мишко по черзі носили в відрах воду, а дівчата мили підлогу та парти. Микола бігав по класу та гиготав, заграючи до всіх дівчат, окрім Поліни, звичайно. Особливо багато уваги він приділяв Ларисі. Саша насторожено спостерігав за поглядом Мишка, дивлячись, як той реагує. Мишко щоразу кидав суворі погляди на Миколу, але мовчки продовжував працювати.

Потім Саша пішов виносити відро з брудною водою, і що сталося потім, було не зрозуміло. Але коли Саша повернувся, до нього підбіг Мишко і потягнув його в свою сторону. Він ще нічого не встиг пояснити хлопцеві, як раптом, підбіг Микола і схопивши обох хлопців одночасно за лікті, хитро запитав:

- А ви підете? Ви підете?

- Підемо, Миколо! Чого ж ні? - голосно відповів Мишко.

Саша скептично підняв брову.

- Точно? – не міг вгамуватися Микола. – І ти, Сашо?

- Звісно, він піде! – відповів Мишко настирному однокласнику.

Микола відпустив їх лікті і побіг.

Саша здивовано глянув на Мишка.