Слава ЗСУ!

придумати його тут же на зборах негайно, і за конкурсом. Умови конкурсу: хто придумає найкраще прізвище, тому премія - три поцілунки. Жінку цілує уподобаний їй мужчина, мужчину цілує, яка йому вподобається женщина. Рина, Мазайлиха, Баронова-Козино, за ними Уля покрили цю пропозицію оплесками.

Ще які будуть пропозиції?

Мокій

Маю пропозицію: прізвище "Мазайло" не міняти. Навпаки - додати до нього десь загублену другу половину - Квач…

Баронова-Козино здригнулась.

Дядько Тарас

А дайте мені слова!

Тьотя

Жодного слова! Дискусію закінчено.

Дядько Тарас

Та я ж голосував з додатком.

Тьотя

Жодного додатка! Пропозицію…

Тим часом поміж Тертикою й Губою відбулось нашвидку мімічне, на самих мигах "засідання" комсомольської фракції. Тому на запитання тьоті Губа подав таку пропозицію:

Ми, члени КСМУ, обговоривши питання про прізвище взагалі, принципово подаємо таку пропозицію: ми переконані, що за повного соціалізму поміж вільних безкласових людей поведуться зовсім інші, нові прізвища. Можливо, що й не буде окремих прізвищ.

Дядько Тарас

А як?…

Губа

А просто так, що кожний член великої всесвітньої трудової комуни замість прізвища матиме свого нумера, і все. Наприклад: товариш нумер 35-51. Це визначатиме, що у всесвітньому статистичному реєстрі його вписано буде 35-51-м, що нумер його трудової книжки, особистого телефону, аеромотора, кімнати і навіть зубщітки буде 35-51. Отже, ми, Іван Тертика і Микита Губа, принципово за всесвітню нумерну систему. Але, вважаючи на далеку майбутність цієї системи, ми мусимо до того часу пристати на пропозицію товариша Мокія - не міняти прізвища "Мазайло", тим паче що воно просте, демократично-плебейське і не суперечить принципам ленінської національної політики. Навпаки, прізвище Мазайло-Квач, по складах видно, трудового походження. Мокієві предки або мазали колеса в колективних походах, або принаймні робили мазниці й квачі, себто ті речі, що й тепер у народному господарстві корисніші, ніж, скажімо, губна помада.

Тьотя Мотя

Голосую! Хто за мою пропозицію, себто щоб змінити прізвище, прошу підняти руки. Один (на себе), два, три чотири…

Рина до Улі, що не підняла руки:

Улько-о!

Уля

У мене рука болить… Веред…

Який веред? Де?

Отут, на правій руці… Отут, під пахвою.

Ліву підніми!

Лівою не можу.

Тьотя і Рина засичали на неї:

Що! Без руки можна сказати. Скажи так: я за! Скажіть, Улю: я за. Милая, скажіть…

Уля

Я за… була, що треба сказати… Крім того, не можу і, крім того, мені треба негайно вийти… (І рвучко, не спиняючись, вибігла).

Тьотя Мотя

Будь ласка! Без неї обійдемось. Хто за нашу резолюцію голосує, підніміть руку! Один, два, три, чотири…

Дядько Тарас

А дайте мені тепер слово, бо я, мабуть, буду п'ять…

Тьотя Мотя побачила, що лихо, - вийде чотири на п'ять:

Будь ласка, маєте слово.

Дядько Тарас, не поспішаючи, вийняв записну книжку і, заглядаючи в неї, почав:

Року 1654 прибули на Україну посли од трьох держав, що хотіли взяти до себе Україну, - од Москви, од турків, од Польщі. Богдан скликав раду (зазирнув у книжку). В Чигирині, щоб вона вибрала, під чию руку піде Україна. Посли прибули на Україну з багатими гостинцями: гостинці польські були загорнуті в килим, турецькі - в дорогий шовк, а гостинці московські…

Раптом тьот я

Вибачайте!

Одкликала дядька Тараса, по секрету йому:

Ти мені тут не крути. Краще прочитай ось оце… (Розгорнула свою записну книжку). Року 1918-го носив у Києві жовто-блакитного… Зрозумів? (Одійшла).

Дядько Тарас голосує за мою…

Дядько Тарас раптом одкликав тьотю Мотю, по секрету їй:

А ти роззуй очі та прочитай ось це. (Показав у свою книжку). Року 1919-го носила біло-синьо-червоного…

Тьотя

А я скажу - під біло-синім носила червоного. Червоний зостався… (Одійшла).

Дядько Тарас до Губи. Очманіло:

Скажіть, ви не з тих Губ, що Пархим Губа бив ляхів року 1648-го?…

Губа

Мій батько Пархим бив шляхту року 1920-го.

Дядько Тарас

Ху-х… (До всіх). Так ото я й кажу. Було колись на Вкраїні. (Зітхнув).

Тьотя Мотя

Дядько Тарас пристає на мою пропо…

Дядько Тарас

Тільки з умовою: подумай, Мино! Подумай, що скажуть на тім світі діди й прадіди наші, почувши, що ти міняєш прізвище…

Задумався, тяжко замислився. Мазайло схилився на люстро. Мислі, як хмари, як туман, окрили посивілу голову. Окрили, заскакали. Заскакав якийсь дід-запорожець. Забриніла мелодія: "Ой, сів пугач на могилі та й крикнув він "пугу".