Слава ЗСУ!

Костецкий Анатолій

Мiнiмакс - кишеньковия дракон, або День без батькiв

Анатолiй КОСТЕЦЬКИЙ

МIНIМАКС -- КИШЕНЬКОВИЙ ДРАКОН,

АБО ДЕНЬ БЕЗ БАТЬКIВ

Фантастично-пригодницька казка

Казковi пригодницькi повiстi та повiсть-жарт українського радянського письменника про сучасних школярiв, про їхню дружбу, боротьбу з лихими чародiями, з неробами та користолюбцями, про маленького химерного прибульця а iнших свiтiв.

I треба ж було, щоб iсторiя ця трапилась в останнiй день канiкул, тридцять першого серпня!

Адже саме в цей день мiльйони майбутнiх школярiв-початкiвцiв та шкiльних "ветеранiв" по всiх селах i мiстах переглядали начиння своїх портфелiв, ранцiв та сумок, примiряли шкiльнi форми, годинами крутилися перед дзеркалами, востаннє перегортали поки що недоторканне чистi щоденники, готовi вже завтра прийняти до себе все -- вiд одиницi з мiнусом i до п'ятiрки з плюсом.

Одне слово, це був останнiй день перед школою -- з усiма його радощами, сподiваннями й турботами.

I тiльки Олег Валяйко, учень тре... ой, пробачте! -- вже четвертого класу, та його мала сестричка Лiза, вчорашня випускниця дитячого садка i завтрашня першокласниця, змушенi були витратити цей день на зовсiм iншi справи...

День тридцять першого серпня для Олега розпочався о шостiй годинi ранку. Не подумайте, що Олег о такiй раннiй порi сам вибрався з лiжка й заходився робити фiззарядку. Вiн не дуже вiдрiзнявся вiд бiльшостi своїх ровесникiв, тож полюбляв ранками понiжитися в лiжку, доки тато чи мама не стягнуть з нього ковдру.

Не любив Олег i вимахувати руками та ногами без будь-якої, як на нього, помiтної користi. Байдуже, що тато й мама в один голос допiкали йому:

-- Не робитимеш зарядки -- виростеш хирлявий та кволий, не доживеш до бадьорої i щасливої старостi, згублять тебе iнфаркти та iнсульти!

Батьки лякали його ще й не такими хворобами, але що таке старiсть чи iнфаркт для четвертокласника?!

Та й коли говорити по щиростi, Олег щось не так уже й часто помiчав, щоб мама чи тато, який був астрономом, покинувши свої завжди невiдкладнi й термiновi справи, бiгали б ранками вiд тих злощасних iнсультiв та iнфарктiв. I коли син натякав їм про це, вони знаходили сто причин для пояснень, а то й просто гримали:

-- Малий ще батькiв учити! Краще на себе поглянь!..

Отже, тридцять першого серпня Олега розбудили рiвно о шостiй ранку.

Спершу, коли мама почала стягати з нього ковдру, вiн вiдбивався крiзь сон, та зрештою остаточно прокинувся i сiв на лiжку, бо тато, що стояв поруч i мовчазно спостерiгав, як син прокидається, раптом багатозначно мовив:

-- У мене до тебе серйозна чоловiча справа!

Олег любив чоловiчi справи. Правда, вони з татом у це поняття вкладали дещо рiзний смисл. Тато, коли йшлося про Олега, чоловiчою справою чомусь вважав вiдвiдини магазина та купiвлю хлiба чи молока. Олег же був переконаний, що чоловiчi справи -- це небезпечнi мандрiвки, космiчнi подорожi чи -- в крайньому випадку! -- риболовля та полювання.

Цього разу тато був такий серйозний, що Олег зрозумiв: мова буде не про хлiб чи молоко, а про щось таки справдi важливе.

Вiн хутко вистрибнув iз затишного лiжка, помахав трохи руками, кiлька разiв присiв -- звичайно, бiльше для тата, нiж для себе! -- i весело мовив:

-- Я слухаю тебе!

-- Так-от, -- почав тато здалеку. -- Ти, я знаю, мужчина в мене серйозний, не легковажний торохтiй, i вiдчуваєш усю вiдповiдальнiсть ролi старшого брата...

Олег трохи здивувався: так батько починав розмову лише тодi, коли їм з мамою треба було йти в гостi чи в театр, i хлопець мусив лишитися з Лiзкою. Але зараз же вони не вдома, у мiстi, а в Круглику, на дачi! Та й о шостiй годинi ранку нi в гостi, нi до театру не ходять...

Але тато не дав йому глибоко замислитись, а вiдразу все пояснив:

-- Ми з мамою їдемо додому: менi треба на захист дисертацiї, а мама хоче спекти вам святковий пирiг... Нi, нi! -- замахав тато руками, коли побачив, що Олег збирається щось сказати. -- Не сперечайся! Я знаю: ти хочеш сказати, що ви з Лiзою теж допомогли б мамi. Дякую, але ви краще побудьте ще один день на свiжому повiтрi, зосередьтеся перед завтрашнiм днем, та й мамi без вас вiльнiше. А ввечерi я приїду по вас.

Вiдверто кажучи, Олег i не думав сперечатися. Ще б пак! Лишитися на цiлий день без батькiв на дачi!.. Тож вiн тiльки вдав, що трохи образився, а вголос мовив:

-- Звичайно, тату, я все розумiю. Адже я -- старший брат i глибоко усвiдомлюю всю вiдповiдальнiсть, що лежить на менi.