Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Читай онлайн! Читай онлайн українською безкоштовно > Книги > Московство

Чотири рази в історії тряслася земля під Москвою — ІІІ Римом. Хиталася основа московської національної доктрини. Вперше в 1605–1609 рр., коли на трон ІІІ Риму сів пройдисвіт Димитрій, а по ньому трон забрав католик Владислав. Вдруге — 1648 року, коли в Києві постала могутня держава, а її володар загрозив московським послам: «Всі городи московські і саму Москву зломлю. А хто в Москві сидить, від мене не відсидиться»[548]. Єрусалимський патріарх Паїсій, величаючи Б. Хмельницького «князем Руси», дорівнював його до Костянтина Великого. Греки продемонстрували підтримку Україні: два митрополити Коринфський Іосафат (загинув під Берестечком) і Назаретський Гавриїл (люди, близькі до Вселенського патріарха) відправили в Чигирині службу Божу в присутності московського посла А. Сухонова. В літургії вони вийшли з олтаря царськими дверима, закликали Б. Хмельницького з сином, звеліли їм стати навколішки, поклали їм на голови омофори, прочитали відповідні молитви. У многолітті та на єктиніях ті митрополити титулували Богдана «Государем і Гетьманом Великої Росії». Церемонія нічого не каже нам у ХХ ст., а тоді вона повідомляла Московщині, Україні і світові, що Рим не визнає за ІІІ Рим Москву, а вважає Київ гідним перейняти права і обов’язки ІІ Риму. Богданова поразка під Берестечком 1651 року зруйнувала грецькі надії на Київ — ІІІ Рим, а поразка України в Переяславі 1654 року врятувала Москву — ІІІ Рим. Не знайшлося в Україні українського Філофея з українською національною доктриною «Київ — ІІІ Рим».

Втретє захиталася основа московської національної доктрини 1917 року. Тоді 100 тисяч киян несли сотні жовто-блакитних прапорів та портретів українського національного пророка Т. Шевченка, співали його «Заповіт». Жодних червоних прапорів не було. Та недаремно Московщина виховувала 200 років всіляких брюховецьких, галаганів, драгоманових. Преганебного для нас 1917 року, що визначив долю України на наступне століття, провідна верства України дала народові на провідників не хмелів, виговських, дорошенків, мазеп, гордієнків, полуботків, шевченків, а новітніх самойловичів, кочубеїв, розумовських. І винниченки, грушевські, скоропадські, скрипники, чубарі, любченки врятували «Москву — ІІІ Рим».

Вчетверте захиталася земля під московським «ІІІ Римом» 1941 року: німецький претендент на ІІІ Рим загнав московського аж по Волгу. Москва — ІІІ Інтернаціонал закликала на допомогу стару «Москву — ІІІ Рим» — Філофея, Івана ІV, Петра І, Д. Пожарського, К. Мініна, О. Суворова, М. Кутузова.

Нині знову починає хитатися земля під Москвою — ІІІ Інтернаціоналом. І спричинюють цей землетрус сили не з-поза, а зсередини СРСР. І вони заб’ють осиковий кілок в могилу московського месіанства з його національною доктриною і тим скінчать останню добу московської імперії.

Ф. Достоєвський, пророкуючи неминучість зудару Московщини з Європою, писав 1877 року: «Буде жахливий, великий бій, багато крові людської проллється. Та найістотнішим у тому буде те, що він розв’яже тисячолітню справу католицтва: волею Провидіння його місце займе московське православ’я»[549]. Монархіст Ф. Достоєвський мріяв «оправославити» Європу. Соціаліст В. Ленін «скомунізувати». Обидва мали на меті те саме — розкласти Європу ідейно, щоб загарбати її фізично без пострілу. Вустами свого героя Ф. Достоєвський каже: «Сучасна Європа — це суцільний цвинтар. Німеччина? Мертвий народ без майбутнього. Франція? Вона сама себе знищить, і нема за чим шкодувати. Величезне повстання бідноти скоро вибухне в Європі. І обов’язок Московщини — врятувати Європу московською силою і московськими ідеями. Московський мужичок, легендарний Микула Селянинович зоре європейський цвинтар і засіє його новим московським насінням. Москва ще не стала ІІІ Римом, але настане час і на це, бо ж світ не може існувати без Риму… А єдиний у всьому світі народ, що має оновити і врятувати світ і якому єдиному дано ключі життя і нової віри, — це народ-богоносець московський»[550]. І в іншому місці: «Кожний великий народ вірить, мусить вірити, коли хоче бути великим, що лише він має правдиву ідею, як рятувати людство. Він мусить вірити у своє призначення вести інші народи до остаточної мети людства. Таким народом, безперечно, є народ московський, бо ж усі його думки простують до світового об’єднання. Московська ідея готує всьому світові оновлення. Та щоб таке сталося, треба, щоб політична вищість московського народу над усім слов’янським світом стала незаперечним фактом»[551].

Така нав’язлива ідея належить не самому лише Достоєвському, ось ще один її різновид: «Головна течія світової історії випливає з Нілу двома ріками. Одна — небесна, Божа — простує через Єрусалим, Царгород, Київ до Москви. Друга — земна, людська — тече через Олександрію, Афіни, Рим у Західну Європу. В Московщині твориться (1867 року. — П. Ш.) новий суспільний і господарський лад, що приведе людство до щастя. І всі слов’янські річки зіллються в одне велике московське море, що затопить усю Європу»[552]. Або 1860 року: «Я вірю, що Московщина стане на чолі нової великої держави і дасть усьому світові нову культуру»[553]. Це теж монархіст. А ось ліберал (1870 р.): «О, моя Русь! (себто Московщина. — П. Ш.). Моя Батьківщино! Тобі єдиній приречено укоронувати поступ людства і встановити справедливість у всьому світі. Хто може зрівнятися з нами, москвинами? Кого ми, москвини, не можемо примусити скоритися нам? Чи ж не в наших, московських руках перебуває політична доля всього світу?»[554].


  [548] Слова Б. Хмельницького, див.: М. Грушевський. «Історія України-Руси».

  [549] Ф. Достоєвський. «Бесы».

  [550] Ф. Достоєвський, там же.

  [551] Ф. Достоєвський. «Дневник писателя».

  [552] М. Данилевський. «Россия и Европа».

  [553] К. Лєонтьєв. «Восток, Россия и Славянство».

  [554] М. Погодін. «Сочинения».

Попередня
-= 132 =-
Наступна
Коментувати тут.

Ваш коментар буде першим!