Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Читай онлайн! Читай онлайн українською безкоштовно > Книги > Московство

Безвласницька правосвідомість природно поширилася на все московське життя. Щобільше, увійшла в підсвідомість москвина, зробилася складником його духовності. Тим-то і соціалістичне безвласництво москвин сприйняв охоче, як своє рідне, природне, замінивши слово «государь» (цар) на «государство» (соціалістичне). За старою історичною традицією те «государство» (як і колись «государь») відбирає в СРСР приватне майно разом з життям власників.

Ще 1840 року неписьменний московський мужик Максим Попов проповідував 100%-ий марксизм. К. Маркс видав «Капітал» 27 років пізніше. Граф Лев Толстой марксистом не був, а 1905 р. писав цареві: «Мати землю на власність — це протиприродний злочин. Тим-то московський народ бажає не знищити нашу споконвічну комуну-общину, а навпаки — поширити її на все життя держави». Новий цар Володимир І задовольнив 1917 р. те бажання і мужика М. Попова, і графа Л. Толстого. І не лише бажання цих двох станів, а й усіх. Наприклад, аристократа князя П. Кропоткіна, монархістів В. Соловйова, К. Лєонтьєва, А. Хомякова, націоналістів Ф. Тютчева, Г. Успенського, Ю. Самаріна, лібералів М. Погодіна, Н. Данилевського, соціалістів М. Бакуніна, О. Герцена, С. Нєчаєва, М. Чернишевського, Г. Плеханова, В. Леніна — всі вони вірили (підкреслюємо — вірили), що мати землю у приватній власності неморально, неприродно і гріховно. Всі вони ненавиділи і мріяли зруйнувати суспільний лад у Європі власне тому, що він заснований на ідеї приватної власності та на ідеї вільної людини. Нема потреби наводити цитати з їхніх писань, виданих в СРСР великими накладами. Хіба кілька прикладів.

Монархіст К. Лєонтьєв: «Світ скоро мусить відкинути буржуазну культуру, а новий ідеал людства вийде безперечно з московщини; з народу, у якого найслабше розвинені буржуазні ідеали. І пора вже покласти край європейській буржуазії»[38]. Ю. Самарін: «Так, москвин не знає згубної різниці між «моє» і «твоє». І справді, в Московщині живуть разом і працюють спільно батьки, сини, внуки і правнуки, не розділяючись аж до смерті «большака» (батька). Цілковито природно така сім’я-комуна породила більшу комуну-общину. Цілковито природно, що в Московщині не було жодного протесту проти усуспільнення (колективізації) землі. Навпаки, московські селяни самі охоче йшли до колгоспів.

Москвини здійснювали ідею безвласності у своїй державі не від 1917 року, як гадають невігласи. Московська ідея безвласності виникла водночас з народженням самої московської спільноти (навіть ще раніше). Вже за перших Іванів у ХVІ столітті записали москвини до державних законів свою ідею безвласності. Ті закони були правосильні аж до 1801 року, коли «дворяни» одержали право власності на землю. Селяни та інші нижчі верстви не мали того права аж до 1906 року. А 1917 року Московщина повернулася назад до старих безвласницьких законів, зневажнивши закони 1801 і 1906 років. Отож, за всю історію право власності на землю мали: вищі верстви — 116 років, а нижчі — лише 10 років.

Кількасотрічна безвласницька правосвідомість москвина стала складником його духовності, увійшла в його душу. Москвин ненавидить ідею приватної власності не з переконання в її шкідливості, а з віри в її неморальність, гріховність. А вірою — як і кожним почуттям — керує не розум, а душа. Віру не можна побороти розумом, бо віра і розум лежать у несумірних царинах: мозок у матеріальній, фізичній, а душа — в позаматеріальній, духовній. Так невизнання ідеї та засади приватної власності стало московським національним символом віри.

Заперечуючи право власності, москвин логічно не визнавав його і поза Московщиною. Іншими словами — виправдовував тим своє загарбання чужих земель, грабунок чужих багатств. У ХХ ст. московська «демократія» безмірно вдосконалила історично-традиційне загарбництво, і то досить легко, надавши йому нових назв: «соціалізм», «інтернаціоналізм», «визволення з капіталістичного, колоніального ярма» і подібних ЛИЧИН.


ОБЩИНА


Від початків московської держави у ХІІ ст. аж до ХХ ст. вся селянська земля в ній належала юридично і фактично сільським громадам (общинам). Кожна община ділила свою землю між своїми членами для користування і обробітку. А що кількість люду в селі мінялася, то община кожні 3 — 5 років робила новий переділ.

Звільняючи 1861 року селян з кріпацтва, уряд мусив продати їм частину дворянських земель. Позаяк селяни не мали грошей, то продав у борг (в Україні та дворянська земля належала колись українським козакам та селянам. Петро І та Катерина ІІ відібрали її від них і подарували дворянам, переважно неукраїнським. Отже, українські селяни купували 1861 р. свою колишню власну землю. Чи ж не «благотворное влияние России в присоединенных окраинах»?). А щоб забезпечити його стягнення, уряд продав не окремим селянам, а у власність общинам. Вся община відповідала спільною порукою за виплату землі і податків. Так московська община збереглася і по 1861 році. Зрештою, московський уряд не міг, хоча б і хотів, продати землю у власність окремим селянам, — бо ж ненавидячи працю на ріллі, московський мужик продав би свій наділ з першої нагоди і втік до міста. Він тікав і з общини, відмовляючись від своєї частки. Московський уряд змушений був заборонити 1861 р. сільській владі видавати паспорти селянам без дозволу повітового начальника. Достеменно така самісінька заборона є і в СРСР. Без паспорта ніхто не міг вийти з хати ні до 1917 р., ні досі.


  [38] К. Лєонтьєв. «Восток, Россия и Славянство».

Попередня
-= 16 =-
Наступна
Коментувати тут.

Ваш коментар буде першим!