Слава ЗСУ!

Праісторію Східної Європи досліджували найбільше німці, запевняючи, що скіфи були дикими кочовиками. Безсумнівні історичні факти спростовують цю німецьку теорію. Скіфи відновили праукраїнську державу в її старих трипільських межах — від Волги по Дунай. Вона була впорядкована, що доводить розмір зовнішньої торгівлі. Зібрати зерно та інший товар з величезного обширу від Волги по Дунай, привезти до портів — завдання велике навіть і за наших часів. Щоб його виконати, скіфи потребували тисяч вишколених урядовців, добре налагоджених перевезень, охорони, складів тощо, тобто розвинутої держави. А грецькі історики пишуть, що Скіфія годувала своїм хлібом всю велику тоді Грецію, щороку продаючи десятки тисяч тонн (неймовірно величезна на ті часи кількість) самого лише зерна. Скіфська держава, як і кожна велика та культурна, мала всі суспільні стани: аристократію, урядовців, торгівців, промисловців, ремісників, селян, а також лікарів, священиків, науковців, філософів, як наприклад, філософа Анахарзиса, який був братом скіфського короля Дадуїна. Його мати була грекиня. Року 589 до РХ він був у Греції, де його дуже шанували грецькі філософи на чолі з Солоном. Атени надали йому навіть почесне громадянство — велика честь, що негрекам звичайно не давалася. Анахарзис пишався своєю скіфською народністю і за кожної нагоди підкреслював, що він — скіф. Тодішні грецькі письменники Люціан та Страбон також це підкреслюють. Анахарзис написав велику поему, багато писав про скіфські закони і про Скіфію. Його писання загубилися, крім кількох листів до короля Лідії Креза. У тих листах вражає глибина думки і світогляд, тотожний до світогляду українського філософа Г. Сковороди (1722–1794). Анахарзис ставив духовні цінності вище за матеріальні, вчив — як і Г. Сковорода — що Творчий Дух творить усе матеріальне життя. Ця духовна спорідненість двох українських філософів, віддалених один від одного 2400 роками, є вагомим доказом давності української духовності. Про Анахарзиса знаємо тому, що він був поза Україною, де про нього дізналися греки і розповіли світові. Його листи до Креза збереглися, бо були поза Україною. Його листи до матері і брата та інші писання загинули в Україні. Таких філософів, як Анахарзис, Праукраїна мала більше. На це вказує такий факт. Олександр Великий (356–323 до РХ) ходив війною на Скіфію. Перед початком боїв його відвідало скіфське посольство, голова якого виголосив велику промову, яку записав писар Олександра. Промова вражає глибиною думки та високими етичними, моральними поглядами на справедливість, честь, обов’язок громадянина і короля перед Богом і своїм народом. Історія не записала його імені.

Скіфський мудрець Абаріс був 570 р. до РХ послом Скіфії у Греції, приятелював з славетним філософом Піфагором. Батько грецької прози Пересід був скіфського походження. Англійський професор богослов’я о. Ф. Ферар пише, що рік народження Христа встановив учений скіф Діонісій Ексігус, що був ігуменом у Римі і помер там 525 року. Серед святих Української Церкви є три скіфи: Інна, Пинна та Римма.

Римський поет Овідій був на вигнанні в Добруджі. Там він дізнався про скіфів і писав, що вони ставилися до римлян з погордою, бо римляни вдавалися до хитрощів у війні, отож скіфи вважали їх за дикунів, а себе за лицарів (пригадаймо: «Іду на вас» нашого князя Святослава). Скіфи вважали свою мову, націю, культуру вищою за римську — пише здивований римлянин. І він визнає, що лицарства скіфів справді не можна заперечити: великий скіфський загін оточив удесятеро менший загін римлян. Римляни відмовилися здатися і хотіли битися до останнього вояка. За таку хоробрість скіфи випустили їх на волю. Кожний скіф від короля до селянина носив зброю і мав бойового коня. Коли приходила війна, кидав свою працю і їхав до свого полку. Отже, українське козацтво має 2-тисячолітню традицію. Народ, де кожний має зброю — це народ вільних людей. Кожний скіф будь-якого суспільного стану мав право на найвищу державну посаду, якщо він своїми діями довів, що гідний її. А це ж засада нашого Запорізького Лицарського Ордену. Теж 2-тисячолітня традиція.

Року 529 до РХ володар наймогутнішої тоді імперії Перської Кир на чолі величезного війська пробував воювати Скіфію. Скіфський король Ідантир розбив Кира. Наступник Кира Дарій знову пробував 513 р. до РХ воювати Скіфію і зазнав ще гіршої поразки, хоч мав величезне, як на ті часи, військо: 700 тисяч вояків, 600 бойових кораблів. Скіфи дощенту розбили 55 року в Дакії римське військо Маркуса Кракуса. Геродот писав про війну єгипетського фараона Сесостриса з Скіфією. Про ту війну писано й єгипетськими ієрогліфами, лише скіфів називають «рус». Сесострис жив у другому тисячолітті до РХ — тисячу років до вигаданого археологами приходу скіфів в Україну.