Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Читай онлайн! Читай онлайн українською безкоштовно > Книги > Московство

Українські політв’язні страйкували, повставали:

1946 р. в Колимі.

1947 р. в Колимі, Караганді, Уст-Вімі.

1948 р. у Воркуті (повстало 80 тисяч).

1950 р. біля Воркути, в Тайшеті.

1951 р. біля Колими, біля Караганди.

1952 р. біля Красноярська, в Караганді, на Уралі.

1953 р. в Норильську (1500 убитих), у Воркуті (500 убитих), Караганді, Кінгірі, Колимі. В Норильську страйк тривав 100 днів. У Воркуті — 60 днів.

1954 р. в Кінгірі (600 убитих, серед них 500 Безсмертних Українок 26 червня 1954), в Кірові, Тайшеті, на Уралі, Сахаліні, Караганді, Колимі, Красноярську, Казахстані. Страйкувало 60 тисяч на обширі 600 кілометрів.

1955 р. в Тайшеті, Воркуті, Магадані, Потьмі, Пермі.

1956 р. в Іркутську, Красноярську, Томську, Свердловську.

1957 р. в Хабаровському краї, Челябінській, Свердловській областях.

1959 р. в Темір-Тау[752].

1960 р. заколоти в Казахстані, в Донбасі.

1961 р. в Одесі, Кривому Розі, Севастополі, Єлизаветграді (Кіровограді), Краматорську, Бахмуті (Артемівську), Новочеркаську.

1962 р. в Новочеркаську, Донбасі, Одесі.

1963 р. в Кривому Розі.

1961 року біля Рівного спалено 98 тисяч тонн пшениці, призначеної для вивозу в Московщину[753].

Французький москволюб пише: «Духовні настрої в СРСР, що їх москвини називають «контрреволюцією», є справді той самісінький революційний дух, що повалив царську владу»[754].

Заманивши в пастку «українізації», Московщина знищила 90% борців за вільну Україну. На їхнє місце прийшли нові. І тепер читаємо в україномовних журналах УРСР, хоч і прикриті личиною комуністичної балаканини, заклики молодої української інтелігенції порвати духовні кайдани. Глибоко християнський і український, побожний Григорій Сковорода (1722— 1794) був замовчуваний в УРСР. А тепер молодий український письменник і критик Іван Дзюба підносить його до рівня найбільших філософів людства і підкреслює, що саме тепер Г. Сковорода і «потрібний насущно, як хліб щоденний, кожному мислячому юнакові і дівчині, щоб живити їхню думку і сумління, щоб допомагав розібратися у складних питаннях сучасності, в її моральній атмосфері, щоб промовляв до нас, як промовляв до Т. Шевченка, який перший збагнув велич Г. Сковороди…». «А тому найбільше внутрішньо споріднений з Г. Сковородою є Т. Шевченко. Їх поєднує суто українське розуміння правди і сумління як непохитних людських основ так, як ті основи виявляються в українській народній філософії та фольклорі. А це — протест проти наруги над людиною, зневага до марноти, до позолоти і тяжка боротьба душі, що прагне справжнього, таємничого… Сковорода як український філософ ще не вивчений. Його не можна зрозуміти поза тією історично-національною лавою, що в ній стоять: Іван Вишенський, полемісти XVII ст., Значко-Яворський, козацькі літописці, гайдамаки, борці проти єлізавето-катерининсько-петровської політики нищення української «розні». А хіба ж ця українська «рознь» не виявилася з величезною силою у Г. Сковороді? Хіба ж його вперте відкидання урядових благ не є стихійна впертість українського народу проти насильного ощасливлення, проти соціальної і національної «розні»? Хіба ж поза цією українською народною філософією можна збагнути Г. Сковороду? Хіба ж можна збагнути іншого Сковороду поза історичними аналогіями того, як людська думка та сумління противилися натискові фальшивої доби? У наших школах та вузах мало відкривають нам справжній зміст та красу, багатство української літературної спадщини»[755]. Таке пише теперішня передова молодь України.

Не могла й цього разу Московщина вигадати нічого нового і всоте вдалася до погроз, а потім і до переслідувань. КПРС наказала 10 січня 1960 р. своїм слугам в Україні винищувати український націоналізм, релігійні «забобони», націоналістичну ідеологію[756]. Секретар ЦК КПУ А. Скаба закликав на засіданні ЦК КПУ: «Треба давати рішучу відсіч спробам використати критику культу особи з метою, далекою від інтересів компартії. Треба давати відсіч найменшим спробам завдати удару марксистсько-ленінській теорії і під цей гамір вибілювати націоналістичні ухили»[757].

У липні 1965 року Московщина ув’язнила понад 75 українських молодих науковців, письменників, студентів, а 1 квітня 1966 р. засудила їх за нелегальне розповсюдження протимосковської літератури на кількарічну каторгу. Московщина почала судити їх відкритим судом. Тоді будинки суду і вулиці біля суду були переповнені людьми, які захоплено вітали засуджених квітами. Московщина наказала т. зв. «урядові УРСР» карати новітніх українських революціонерів потай, без суду. Тоді посипалися до того «уряду» протести й обурення. Рукописні копії протестів розповсюджувалися по всій Україні, а деякі й поза Україною (напр., «Лихо з розуму» В. Чорновола українці в Європі передрукували 1967 р. Перекладена на інші мови). Прізвищ всіх покараних ми не знаємо, бо Московщина заборонила оприлюднювати їх. Проте знаємо кілька їх, як, наприклад, Ярослав Геврич, Іван Гель, Богдан Горинь, Михайло Горинь, Микола Горинь, Ігор Герета, Іван Дзюба, Мирослава Зваричевська, Дмитро Іващенко, Святослав Караванський, Михайло Косів, Мирослав Маринович, Михайло Масютко, Ярослава Менкуш, Валентин Мороз, Михайло Озерний, Михайло Осадчий, Іван Русин, Іван Світличний, Вячеслав Чорновіл, Методій Чубатий, Панас Заливаха та інші.


  [752] V. Kosyk «Concentration Camps in the USSR».

  [753] Про московську каторгу див.: А. Княжинський. «На дні СССР»; І. Німчук. «359 днів совєтським в’язнем»; С. Підгайний. «Українська інтелігенція на Соловках»; М. Шкварко. «Ухта-Пєчорський концтабір»; А. Фурман. «Під прапором Бандери»; А. Фурман. «Кров і вугілля»; S. Pidhaynyj. «Islands of Death»; N. Prychodko. «One of the Fifteen Millions»; B. Roeder. «Katorga»; I. Mackiewich. «Kontra»; E. Lipper. «Eleven Years in Soviet Camps»; V. Kosyk. «Camps de concetration en URSS».

  [754] A. Gide. «Return From the USSR».

  [755] І. Дзюба («Літературна Україна», 1962. – Ч. 97, переказ.).

  [756] «Правда», 14 вересня 1960.

  [757] «Радянська Україна», 1 листопада 1962.

Попередня
-= 180 =-
Наступна
Коментувати тут.

Ваш коментар буде першим!