Слава ЗСУ!

Українці вже були заснували кілька своїх великих промислових та фінансових підприємств — Донецько-Юр’ївське, Олексіївсько-Дніпровське, Таганрозьке металургійні товариства та Київський і Харківський банки. Розбудова української промисловості ставала твердо на власні ноги. Отже, щоб перехопити її, треба було насамперед знищити українських промисловців та банкірів. Московський уряд та банкіри Рябушинський, Путілов, Авдаков, Утін, Плотніков разом з французькими банкірами Тальмані, порозумівшись, спільними силами створили господарчу кризу в Україні: московський уряд провів грошову «реформу» і пограбував в українців 75% їхніх капіталів. За знецінені гроші Московщина забирала задешево український найголовніший вивізний товар — пшеницю і продавала її в Європі за повноцінні європейські гроші.

Французькі банкіри дали московським великі позики і купили на кілька десятків рублів московських цінних паперів. Уряд збільшив податки на українські вироби. Згадувана московська банкірська позичкова спілка перестала давати українським підприємствам будь-які позички. Об’єднаний наступ уряду, московських та французьких банкірів не витримали українські промисловці та банкіри і збанкрутували. Їхні банки та підприємства скупили задешево москвини[333]. Засновник Харківського банку, український патріот П. Алчевський застрелився. Його банк забрав Рябушинський. Отже, українських капіталістів знищили не соціалісти 1917 року, а капіталісти півстоліття раніше.

Французи та бельгійці заходилися розбудовувати Донбас і Кривий Ріг не «по-русски», а по-людськи. Привезли своїх інженерів, майстрів, техніку, і за короткий час Донбас подесятерив продуктивність та прибутковість. Один робітник добував руди в Кривому Розі 16,4 пуда, а в Московщині — 5,7 пуда[334]. За 40 років (1870–1913 рр.) виробництво металу збільшили в Україні 20-кратно і давали 75% всього виробу імперії. Вугілля — 80%.

Москвини заснували три трести: вугільний «Продуголь», металургійний «Продамет», гірничий «Продаруд». За фінансової допомоги французьких банків і політичної свого уряду ці трести захопили контроль над 80% шахт, 74% ливарень, 82% металічних виробів. Решта підприємств нічого не могла вдіяти проти цієї монополізації, бо уряд був на боці монополістів[335]. Як бачимо, одержавили банки і почали одержавлювати промисловість та торгівлю не соціалісти 1917 р., а ще монархісти півстоліття раніше.

У європейському суспільстві конкуренція є невід’ємною частиною людських прав, суспільство негайно і твердо спротивилося спробам творити трести та самі монополії, вони заборонені законом. Єдина держава, де панують трести — Росія.

«Продуголь», «Продамет» та «Продаруд» штучно створювали дефіцит металовиробів, навіть припиняючи випускати їх на якийсь час. За виробництво понад встановлену ним кількість трест карав штрафом 10 тисяч рублів[336] і тримав ціни вдвоє вищими за європейські, а в Україні ще й на 35% вищими, ніж у Московщині: товар виробляли в Україні, отже мало би бути навпаки. Таким робом на кожному плузі, на кожному ножі, сокирі, цвяху Україна ПЕРЕПЛАЧУВАЛА понад 200%. Така розбійницька надвишка лише за металовироби давала Московщині 54 млн. золотих рублів щороку, а на тканинах — 91 млн. З усіх тканин 95% ткалося в Московщині з завезеного прядива. Чужоземну бавовну привозили до Одеси, везли далі до Московщини; там ткали, а тканини везли назад в Україну на продаж. Так було і до 1917 р., і після. На інших виробах — ще більше мільйонів рублів. Ці трести дали небачений у світі прибуток: у Європі, наприклад, 5–6% річних доходів, а Московщині — 10–12%. В Україні їхній зиск сягав аж 57% і ніколи не був нижче за 23%[337]. Річки золота плили з України до Московщини та до Західної Європи. Державний бюджет московської імперії 1885 р. становив 765 млн. руб., а 1913 р. — уже 3240 млн. руб. За якихось 28 років підскочив аж на 425%. Французи-бельгійці заробили ще більше: вклавши в Донбас і Кривий Ріг 179,4 млн. рублів, у промисловість України взагалі — 413,8 млн. руб.[338], лише за 25 років (1888–1913) вони збагатилися в Україні на 5 мільярдів золотих рублів[339], акції французьких підприємств в Україні цінилися на світових біржах дорожче за акції африканських (найбагатших у світі) золотих копалень. Ще б пак!

Вираз «українець любить свою землю» не передає й крихти ставлення українського селянина до своєї землі. Прапредки українців: трипільці, сармати, скіфи, анти-всі мали богинею Землю-Матір. Про її культ у селянина можна написати кілька великих наукових праць[340]. Українець-емігрант бере з собою на чужину грудку української землі, українець обожнює свою землю. Ось чому український малоземельний селянин мучився, голодував на залишеному йому окупантами малюсінькому клаптику землі, але не кидав його, не переселявся до міста, не їхав до Донбасу. Московський же селянин ненавидів землю, кидав її за найменшої нагоди і подавався світ за очі шукати легкого хліба. І всюди почувався, як удома. Отож, коли французи розбудовували Донбас, москвини посунули туди. Саме в Донбасі 1917 р. «советы» були україножерськими. Харківські «ради» щось мимрили про права української мови, але донбасівські твердо стояли на Валуєвському «Не было, нет и быть не может никакой Малороссии». Навіть Малоросії. А почувши слово «український», скаженіли. Лише по 1933 р. українці, рятуючись від московських катів і голоду, масово втікали на Донбас і стали більшістю. Московщина затривожилася і вжила заходів: в Донбасі немає жодної української середньої школи, не виходить жодного україномовного часопису чи журналу, навіть не допускається туди українська друкована продукція. Монархісти московщили лише інтелігенцію, а більшовики — і робітництво та селянство.

  [333] Б. Кафенгауз. «Синдикаты в русской железной промышленности».

  [334] П. Хромов, там же.

  [335] Б. Кафенгауз, там же.

  [336] П. Лащенко, там же.

  [337] В. Зів. «Иностранный капитал в русской промышленности».

  [338] Д. Вірник. «Нариси розвитку народного господарства України».

  [339] K. Kononenko. «Ukraine and Russia».

  [340] П. Штепа. «Українець а Москвин».