Слава ЗСУ!

Нарешті привезли нову гільйотину, стара вже ні на що не годиться, померти, далебі, на ній соромно. Ось водій, що радіє поверненню до рідного міста, допиває вино, дожовує м’ясо, додивляється гладіаторський бій. Ця людина, що доставила нам такий важливий вантаж, має право відпочити з дороги. Ось він вертається на своє місце, не мине й двох годин, як нова гільйотина буде встановлена у Театрі. Правителі, митці, тюремники, сищики, держбезпека, кати, загалом, уся столична знать та почесні гості міста зберуться там сьогодні ввечері подивитися страти.

Така ось замальовка, любі друзі. Таким бути грядущому. Я міг би розповісти більше, але не стану. Адже настане воно незабаром, і багато хто з вас самі усе побачать. Зараз же, щоб дати вам віру у мої слова та зробити перший крок до досягнення наших цілей, урочисто проголошую початок страти». – Так каже Джим Слейд, і усі його слухають. Слова не розходяться зі справами.

Він легенько вклоняється публіці та рушає до знаряддя страти. «Ласкаво просимо, ваша милосте, – вітає Джим кат, – я, рівно як і моє знаряддя праці, повність до послуг вашої милості. Прошу, влаштовуйтесь якомога зручніше». Слейд приймає запрошення та з очевидною насолодою розтягується на помості. Невідомо звідки з’являється рум’яна сільська дівчина із підносом, на якому стоять дві чарки, як мені здається, із горілкою та коньяком, лежать набита тютюном люлька та чверть чорного хліба. Вона дивиться на Джима та мовчки посміхається. Той бере чверть чорного та знаком наказує дівчині піти, після чого каже:

– Тож, пані та панове, проголошую церемонію четвертування відкритою. Ця ось чверть чорного, як ви вже, певне, здогадалися, символізує собою відпущення гріхів. У досконалому суспільстві, з’ївши її, засуджений отримує пробачення, і душа його грішна відспівується у церкві два дні. – Він говорить неголосно, але гробове мовчання, що царює на майдані, дає словам можливість бути донесеними до вух публіки. Вимовивши ці слова, Слейд з’їдає хліб та лягає на спину.

Кат добре знає свою справу, він поправляє тіло страчуваного так, щоб воно було розрізано рівно на чотири частини, витримує театральну паузу та ефектним молодецьким жестом приводить механізм у дію. Хрестоподібне лезо розсікає тіло Джима, та за мить воно розсипається у прах. Проходить іще декілька секунд, і розсипається армія мертвих, залишаючи після себе лише панцері, ще за мить до них приєднується і кат. Із учасників шоу лишається тільки Люцій. Він зловісно всміхається, повільно вилазить на сцену, дістає з кишені коминні сірники, запалює одну та підносить до гільйотини. Машина смерті спалахує, як якщо б вона була облита напалмом. Люцій обертається до глядачів спиною, обходить полум’я зліва та зникає у невідомому напрямку. Публіка, повільно відходячи від шоку, зачаровано дивиться на вогонь.

Глава 8

Я п’ю солодку каву з вершками, затишно влаштувавшись на власній кухні. Це рідкісне явище, зазвичай я віддаю перевагу несолодкій чорній. Смаки взагалі з роками міняються, але іноді прокидається у людині щось від неї колишньої. Це не завжди приємно. Я, наприклад, терпіти не можу, коли раптом ні з того ні з сього поринаю у стан, який так часто бував у дитинстві: з’являється відчуття нудьги та безвиході, коли здається, що нічим зайнятися, нікуди витратити свій час. Я не люблю своє дитинство. Не сказати, щоб воно було важким, цілком нормальне, але це відчуття безвиході, відсутності прийнятних шляхів мене майже не залишало. Як тонко підмітив мій друг Різограф, дивлячись на якогось хлопчика: «Хуйово малому. Навіть побухати ні з ким не може, сидить ось, не знає, чим зайнятися».