Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Читай онлайн! Читай онлайн українською безкоштовно > Книги > На дикому Заході


СУД ПРИСЯЖНИХ У ПЕТІВІЛІ. ПО СЛІДУ


У Петівілі були вибори. Вибирали окружного суддю й писаря. На першу посаду малося вже три кандидати, а на другу — два.

Вибори починалися о другій годині. А тим часом фермери й мисливці, що поз'їжджалися з навколишніх селищ, сиділи у невеличкому будиночку й розважалися хто як хотів.

— То що ж сталося з трупом? — питав один фермер другого. — Я більше нічого про нього не чув.

— Нічого не сталося, — відповів той. — Ті мисливці накрили його гіллям, а ми взялися шукати другого вбивцю. Але ж ви знаєте, після обіду пішов такий дощ, що змив усі сліди. От ми й кинули, бо що мали робити.

— То його справді Браун застрілив?

— Авжеж! — сказав мировий суддя, підходячи до них. — Цього й слід було сподіватися. Хто б махнув рукою на такі погрози? А от його спільника я б хотів знайти. Той уже напевне не мав причини вбивати Гіскота. І ніхто не знає, на кого й подумати. А чи правда, що забитого ще й пограбовано?

— Того ранку він мав при собі гроші, це я знаю напевне, — розповідав Кук, що лежав на ліжку. — Він тримав їх у кишені в куртці, у маленькому записнику, оправленому в червону шкіру. А коли його знайшли, грошей не було; звісно, вбивці і їх за одним заходом прихопили.

— Браун не прихопив, можу заприсягнутися, — заявив суддя. — Він чесний хлопець. Панове! Час починати. Вже, мабуть, друга година. Правда, в нас немає писаря. Хто може замінити його?

— Он там прийшов Гекер, німець, — мовив Робін, показуючи на відчинені двері.

— Агов, Гекере! — покликав суддя. — Ви б не могли з годинку вести нам протокол?

— Та хоч і дві або й три, — відповів той і зайшов до кімнати. — Я тільки смерком повинен уже бути біля соляниці за горою. Якщо о п'ятій вийду звідси, то встигну.

— Добре, тоді поставте свою рушницю в куток. Вона наладована?

— А ви думаєте, що я ношу з собою по лісі неналадовану рушницю?

— Ну, то ставте її обережно. Я завжди боюся, що клята рушниця може вистрілити.

Гекер, молодий німець, що вже три роки жив у тій місцевості з мисливства, підсунув стільця до столу.

— А он і Велз прийшов, гляньте-но! Яким вітром його занесло? Він же ніколи не приходить на вибори, — сказав Сміт.

— Добрий вечір! — привітався мисливець. Він зайшов до кімнати й кинув на стіл три закривавлені вовчі шкури.

— Послухайте-но, Велзе, — засміявся Гекер, стираючи рукавом вовчу кров із паперу. — Якщо вам байдуже, то покладіть їх краще під стіл — легше буде писати.

— Що, закаляв вам папір? Перепрошую. Ну, та писати на ньому ще можна — заляпано тільки верхній кутик.

— Нумо, будемо вибирати, — перебив їх суддя. — Значить, Гекер пише протокол. А хто ж мої помічники? Ага, Сміт і Гоукес. Починаймо.

— Яке сьогодні число? — спитав Гекер.

— Двадцять сьоме.

— А який день?

— Ви навіть не знаєте, який день? П'ятниця.

— Коли сидиш у лісі цілими тижнями, то й лік дням забуваєш, — виправдувався Гекер. — Я думав, що сьогодні неділя.

До столу підійшов один фермер. Гекер записав його прізвище.

— Добрий вечір, Геслоу. Посвідчення йому ніякого не треба, правда ж?

— Йому не треба.

— Кого ви хочете за суддю?

— Ветеля.

— А за писаря?

— Гопера.

— Ваше прізвище? — спитав Сміт другого фермера, що прийшов віддати свій голос.

— Кетлін.

— Скільки ви живете в штаті?

— Сім місяців.

— А в окрузі?

— Вісім тижнів.

— Можете заприсягтися?

— Аякже!

— Прийміть від нього присягу, писарю.

Гекер швидко пробубонів чоловікові текст присяги, простягнув біблію, щоб той поцілував, і закінчив звичайним, урочистим «Хай вам бог поможе».

Поки всі присутні віддали свої голоси, минуло три години. Суддя та його помічники хотіли вже підписувати протокол, коли знадвору почувся голос старого Баренса, що теж притрюхикав на своєму коникові.

— Я ще, думаю, встиг? Слава Ветелеві! То добрий чоловік. Залишіть Ветеля суддею, чуєте?

— Не могли раніше приїхати, Баренсе, — зауважив Гекер. — Я саме хотів іти. Уже минула п'ята, а мені ще добрих півгодини тюпати.

— Куди це?

— Та до найближчої соляниці. Може, й ви зі мною поїдете?

— А ну її к лихій годині, ту соляницю! Залишимось краще тут, га? Я не піду додому, аж доки не звалюся з ніг, а тоді вже хоч-не-хоч залишуся.

— Чудово, Баренсе! — вигукнув Кук. — Я теж пристаю на таке. Я приніс із собою дві оленячі шкури, от ми їх і проп'ємо. Не щодня ж вибори.

— То мені можна йти? — спитав Гекер.

— Ну, то йдіть, як хочете! Хто принесе сюди віскі? Пити в шинку я не дуже люблю, там якось непривітно. Ага, он уже несуть! Ну, то хильнемо, га? Бо цілу ніч сидіти тут тверезому не велика радість.

Попередня
-= 24 =-
Наступна
Коментувати тут.

Ваш коментар буде першим!