Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Читай онлайн! Читай онлайн українською безкоштовно > Книги > На дикому Заході

— Де? Отам нагорі? — Баренс засміявся. — Навряд чи там би поселився якийсь гість. Якби хто захотів жити в цій хаті, то знайшов би собі зручніше місце. Ходімо, двері ж відчинені.

— Але ж які двері! — здивовано мовив Гарпер, що зайшов перший. — Таких грубезних я ще й не бачив. Наче тут лежать бозна-які скарби.

— Маріон! Елен! Чого ж ви не заходите? _ гукнув Робертс. — Ходіть, тут починається ваше царство. Маріон може зразу ж перейняти його під своє володіння. Ну, тепер хазяйнуйте, як собі хочете, — мовив він, коли дівчата зайшли до хати. — А ми тим часом розпалимо надворі ватру і наставимо казана, бо тут, я бачу, кухні немає.

І він, сміючись і жартуючи, разом з Гарпером та Баренсом взявся розпалювати вогонь. Як тільки дівчата лишилися самі, Маріон, не годна більше стримуватись, заплакала.

— Маріон, що тобі бракує? — спитала Елен. — Тебе щось гризе. Я вже давно помітила.

— Що мені бракує? Всього… всього. Довір'я, кохання, надії, так, навіть надії мені бракує. А тепер — тепер уже пізно. Я вже не можу відступити назад.

— Маріон, ти лякаєш мене, — прошепотіла Елен. — Що це все має означати?

— Я скажу тобі правду, — відповіла Маріон. — Але що з тобою? Що ти там набачила?

— Глянь-но, — здивовано мовила Елен. — То ж наче містер Раусон? Боже праведний, у нього кінь, мабуть, схарапудився! Дивись, як жене.

— Агов, Раусоне! — вигукнули від вогнища Робертс і Баренс, що аж тепер його помітили. — Що сталося?

— От сатана! — крикнув Гарпер і відскочив убік, бо кінь мало не збив його з ніг. — Чи ви здуріли?

Та Раусон не тільки не відповів їм, ба навіть не глянув на них. Він скочив з коня, кинувся до хати, замкнув двері на два залізні засуви, схопив з кілочка рушницю й аж тоді озирнувся по кімнаті, наче хотів застрілити першого ж, хто трапиться йому під руку.

— Містере Раусоне! — зойкнула Елен, перелякана до смерті. — Що ви хочете робити? Убити свою наречену?

— Котоне! — гукнув Раусон хрипким голосом, незважаючи на дівчат. — Котоне!

— Я тут, — буркнув той згори. — Пильнуйте там унизу. Індіянин їде.

— Злазьте швидко! — звелів проповідник. Він повитягав із щілин у стінах дерев'яні затички, щоб можна було стріляти й стежити за супротивником. — Хутчій. Зараз буде робота. Нам треба влаштувати своїх гостей.

Котон, як кішка, зліз по стіні з горища. Коли Елен побачила людину, якої боялася дужче за всіх, вона затулила обличчя руками й відвернулася.

— Що це таке? Бога ради, містере Раусоне, випустіть нас звідси, — попросила Маріон. — Пустіть мене до мого батька. Що це все означає?

— Зараз довідаєшся, — глузливо сказав Котон і схопив другу рушницю, що висіла над коминком. — Навіть завчасу довідаєшся.

— Назад! — крикнув Раусон крізь щілину. — Назад! А то вам буде смерть!

Він вистрілив, шпурнув рушницю вбік, підскочив до ліжка й скинув додолу сінник. Там лежали ще чотири наладовані рушниці.

— Ну стривай же, червоношкіра мавпо, — пробурмотів він стиха. — Я тебе відучу шпигувати. Геть від дверей! — гримнув він на дівчат. — Я з вами не буду панькатися! Геть, як вам дороге життя!

— Що нам робити з ними? — сердито спитав Котон, показуючи на дівчат.

— Будемо тримати їх як запоручниць, — сказав проповідник. — Вони своїм життям оберігатимуть наше. Якщо протримаємось до вечора, то ми врятовані.

— Яким чином? — недовірливо спитав Котон. — Увечері вони розкладуть вогнище навколо хати або й зовсім підпалять її.

— На те нам і стануть у пригоді дівчата, — засміявся Раусон. — Глянь, он іде Робертс, сам, без зброї. Хоче визволити свою дочку. Нічого не вийде, старий.

Чоловіки надворі вражено дивилися, як Раусон примчав до хати, й спершу теж подумали, що йому кінь схарапудився. Та тільки-но проповідник, завжди такий стриманий, вскочив до хати, як на стежці знову зацокотіли копита. Чоловіки всі враз обернулися н побачили індіянина. Тримаючи в правій руці рушницю, а в лівій повід, він майже звісився з коня, пильнуючи сліду.

— Асовауме! — вигукнули злякано старі мисливці. — Що ти хочеш від проповідника? Що він заподіяв?

— Я хочу його життя, — відповів індіянин, скочив з запіненого коня і вже хотів був перелізти через тин, коли пролунав постріл. Асоваум упав додолу. Не встигли Робертс та його приятелі отямитися з переляку, як він схопився й сховався за товстим деревом. Звідти Асоваумові кулі досягали й за хату, тож шлях утікачам до річки теж був відрізаний.

Робертс рушив до дверей, твердо поклавши собі будь-що вирвати дочку з Раусонових рук. Він ще не знав, у чому звинувачувано проповідника, але з його дивної поведінки бачив, що йдеться про якийсь злочин.

Попередня
-= 70 =-
Наступна
Коментувати тут.

Ваш коментар буде першим!