Слава ЗСУ!
знайди книгу для душі...
Щодо пакетботів «Імен», один із яких — «Місто Париж» — відходив наступного дня, то про них не варто було й думати. Ці судна призначені переважно для перевезення емігрантів. Їхні машини слабкі, і більшу частину шляху вони долають під вітрилами, тож їхня швидкість незначна. На дорогу з Нью-Йорка до Англії вони витрачають більше часу, ніж залишалося в розпорядженні містера Фоґґа, щоб виграти парі.
Про все це наш джентльмен довідався зі свого путівника Бредшоу, де було докладно описано всі океанські пароплавні лінії.
Паспарту це просто приголомшило. Сама лишень гадка, що вони спізнилися на пакетбот усього на сорок п’ять хвилин, не давала йому спокою. І він сам у всьому винен: замість того, щоб допомагати своєму панові, він тільки додавав перешкод на його шляху! Згадуючи всі халепи цієї подорожі, підбиваючи рахунки, сплачені лише з його вини, думаючи про величезне парі, про значні видатки на подорож, що втратила тепер будь-який сенс і розорила містера Фоґґа, бідолашний парубок став безбожно себе лаяти.
Однак Філеас Фоґґ жодним словом не дорікнув йому. Залишаючи пристань, звідки відходили пакетботи трансатлантичних ліній, він тільки сказав своїм супутникам:
— Ходімо. Взавтра щось вирішимо.
Містер Фоґґ, місіс Ауда, Фікс і Паспарту переправилися через Гудзон на невеликому пароплаві й сіли у фіакр, що доставив їх у готель «Сент-Ніколас» на Бродвеї. Там вони винайняли кілька номерів і переночували.
Філеасові Фоґґу, який завжди міцно спав, ця ніч здалася доволі короткою, а для місіс Ауди та її супутників, котрим хвилювання не давало заснути, навпаки — безкінечно довгою. Настало 12 грудня. Від сьомої години ранку 12 грудня до восьмої години сорока п’яти хвилин вечора 21 грудня залишалося дев’ять діб, тринадцять годин і сорок п’ять хвилин. Якби Філеас Фоґґ відплив напередодні на «Китаї» — одному з найшвидших трансатлантичних пароплавів компанії «Кунардлайн», — він прибув би до Ліверпуля, а потім до Лондона вчасно!
Містер Фоґґ вийшов із готелю, наказавши своєму слузі чекати його і попередити місіс Ауду, щоб вона будь-якої миті була зібрана для від’їзду.
Він подався на берег Гудзону й серед суден, що стояли на пристані, старанно шукав готові до відплиття. На багатьох кораблях уже підняли прапори, і з ранковим припливом вони збиралися вийти в море: з величезного чудового Нью-Йоркського порту щодня в усі кінці світу вирушають багато десятків кораблів; але здебільшого це були вітрильні судна, і вони не годилися для містера Фоґґа.
Остання спроба нашого джентльмена загрожувала зазнати невдачі, як раптом він помітив судно, що стояло на якорі перед Бетері, за один кабельтов[28] від берега. Це був торговельний ґвинтовий пароплав витонченої форми, з його труби валував густий дим, що вказувало на скоре відплиття судна.
Філеас Фоґґ найняв човна, сів у нього і за кілька змахів весел опинився біля трапа «Генрієтти», пароплава із залізним корпусом, але дерев’яними надбудовами.
Капітан «Генрієтти» був на облавку. Філеас Фоґґ піднявся на палубу й попросив викликати його. Той не змусив на себе чекати.
Це був чоловік років п’ятдесяти, справжній морський вовк, як видно, сварливий і не вельми приємний у спілкуванні. Вирячені очі зеленавого кольору, руде волосся, кремезна фігура — він нічим не скидався на людину з вищого світу.
— Ви капітан? — запитав містер Фоґґ.
— Так, я.
— Я — Філеас Фоґґ із Лондона.
— А я — Ендрю Спіді з Кардіфа.
— Ви незабаром відпливаєте?..
— За годину.
— І прямуєте?..
— У Бордо.
— Який у вас вантаж?
— Саме каміння в трюмі. Ніякого вантажу. Іду з баластом.
— У вас є пасажири?
— Немає пасажирів. Ніколи не буде пасажирів. Громіздкий галасливий товар.
— Чи добре йде ваше судно?
— Одинадцять-дванадцять вузлів. «Генрієтта» — знаменитий корабель.
— Чи згодні ви перевезти мене в Ліверпуль? Мене і ще трьох людей.
— У Ліверпуль? А чого не в Китай?
— Я сказав: у Ліверпуль.
— Ні!
— Не хочете?
— Ні. Я збираюся в Бордо, і я піду в Бордо.
— Ні за які гроші?
— Ні за які гроші.
Капітан вимовив це тоном, що не терпить заперечень.
— Але власники «Генрієтти»… — почав був Філеас Фоґґ.
— Власники — це я, — відповів капітан. — Судно належить мені.
— Тоді я його зафрахтую[29].
— Ні!
— Я купую його.
— Ні!
Філеас Фоґґ і бровою не ворухнув. Однак його становище було серйозне. Нью-Йорк — це не Гонконг, а капітан «Генрієтти» — на власник «Танкадери». Дотепер гроші нашого джентльмена долали всі перешкоди. Цього разу вони виявилися безсилі.
