Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Читай онлайн! Читай онлайн українською безкоштовно > Книги > Ніч ополудні

Чоботи на ногах селянина, видно, бачили не одне літо. Підошви на них повідставали, і посинілі пальці загрібали сніг. Селянин мав довгу шию й, говорячи, він весь час кивав головою, ніби притакував під час проповіді священика.

— Я теж політичний, — інформував селянин. — А саме: реакціонер. Кажуть, усіх реакціонерів зашлють на 10 років. Мене теж зашлють на 10 років, ваше благородіє?

— Яка ж ваша провина? — щиро поцікавився Рубашов.

— Мене демаскували як реакціонера, бо я був проти прививок дітям, — пояснював селянин, не відчуваючи, як кумедно звучить його «самокласифікація». — Щороку уряд присилає до нас комісію. Два роки тому нам прислали газети і багато малюнків з начальством. Торік — молотарку й зубні щітки. А цього року нам привезли скляні трубочки, з яких стирчали голки. І почали колоти наших дітей. Усе це робила баба у чоловічих штанях. Коли вона прийшла до моєї хати, я і моя жінка заступили двері і не впустили її. Ну і, значить, демаскували себе як реакціонерів. А тоді ще й спалили газети і малюнки з начальством, і молотарку розбили гуртом. Ну, нас і забрали.

Рубашов співчутливо щось пробурмотів і згадав свої записи на тему самоврядування. Згадав також про тубільців з Нової Гвінеї, що інтелектуально стояли десь на рівні цього селянина. А проте жили у суспільній злагоді і, на диво, мали добре розвинуті демократичні установи. Досягли, інакше кажучи, найвищого рівня у нижньому шлюзі...

Селянин, помітивши раптову задуму свого сусіда, сприйняв її як знак охолодження щодо себе і ще більше знітився, ніби навіть поменшав. Пальці ніг його геть посиніли від снігу й морозу, проте, здавалось, він не звертав уваги на холод: здавшись долі, він підтюпцем ішов поруч Рубашова.

Повернувшись до камери, Рубашов одразу ж кинувся до записника. Був певен, що винайдений ним «закон відносно суспільної зрілості» — справжнє відкриття. Писав у надзвичайному напруженні. Скінчив, як принесли обід. Поїв з апетитом, пісна каша смакувала, як рідкісний делікатес. Викурив цигарку і, вдоволений, ліг на ліжко.

Спав не більше години. Прокинувся бадьорішим і світлішим. Ще й не протер очей, як від стіни полинули звуки. Офіцер. Мабуть, сердега, знудився. Рубашов притулив вухо до стіни.

Офіцер запитував, з ким він познайомився на прогулянці, — з вікна він бачив його нового компаньйона. Але Рубашов не підтримав цієї теми. Усміхаючись, вистукав:

«Я КАПІТУЛЮЮ...»

Вгадував, який ефект справили ці слова на сусіда. Офіцер, певно, був приголомшений, бо минуло зо дві хвилини, перш ніж він спромігся на відповідь:

«Я Б КРАЩЕ ПОВІСИВСЯ...»

Усмішка на обличчі Рубашова стала виразнішою. Відповів:

«КОЖНИЙ ДІЄ ВІДПОВІДНО ДО СВОЄЇ ПОРОДИ».

Думав, це розсердить сусіда і з-за стіни залунає лайка. Натомість звуки стишились, мовби рука, що передавала їх, враз охляла:

«Я СПОДІВАВСЯ, ВИ ВИНЯТОК. НЕВЖЕ ВИ НЕ МАЄТЕ АНІ КРИХТИ ГІДНОСТІ?»

«МОЯ І ВАША КОНЦЕПЦІЇ ГІДНОСТІ РІЗНІ», — спокійно пояснив Рубашов.

Сусід із 402-ї застукав швидко і впевнено:

«ГІДНІСТЮ Є ЖИТИ І ВМЕРТИ ЗА СВОЇ ПЕРЕКОНАННЯ».

Так само швидко Рубашов застукав у відповідь:

«ГІДНІСТЬ — ЦЕ БУТИ КОРИСНИМ БЕЗ САМОЛЮБСТВА».

Сусід закалатав у стіну дуже різко:

«ГІДНІСТЬ — ЦЕ ПОРЯДНІСТЬ, А НЕ КОРИСНІСТЬ».

«А ЩО ТАКЕ ПОРЯДНІСТЬ?»— запитав Рубашов, роблячи довші паузи між словами.

Чим спокійніше він стукав у стіну, тим завзятішим і збудженішим ставав офіцер.

«ПОРЯДНІСТЬ — ЦЕ РІЧ, ЯКУ ВАША ПОРОДА НІКОЛИ НЕ ЗРОЗУМІЄ».

Рубашов здвигнув раменами і продовжував:

«МИ ЗАМІНИЛИ ПОРЯДНІСТЬ РОЗУМОМ».

Сусід не відповів нічого.

Перед вечерею Рубашов іще раз проглянув написане. Зробив кілька поправок і переписав усе начисто у формі листа до прокурора республіки. Підкреслив абзац, що торкався можливостей опозиції, і закінчив реченням:

«Я, що нижче підписався, М. С. Рубашов, колишній член Центрального Комітету, колишній народний комісар, колишній командир 2-ї дивізії революційної армії, кавалер ордена бойового Червоного Прапора, у зв’язку з причинами, поданими вище, вирішив цілковито відректися від своїх опозиційних поглядів та прилюдно засудити свої помилки».

Два дні він чекав виклику до Іванова. Сподівався, що його відразу ж покличуть після того, як він передав старому наглядачеві свою заяву. Це сталося того самого дня, коли закінчився термін, встановлений Івановим для «роздумів». Проте з викликом ніхто не квапився. Можливо, Іванов вивчав «Теорію відносної зрілості», додану до заяви, хоч, вірогідніше, документ відразу пішов до вищих інстанцій.

Рубашов посміхнувся, уявивши, який переляк викличе його записка у «теоретиків» Центрального Комітету. До революції і якийсь час після неї, коли ще живий був Бог-отець, між термінами «політик» і «теоретик» різниці не існувало. Тактика, обов’язкова для всіх на той чи той момент або період, вироблялася на ґрунті революційної доктрини у відкритій дискусії. Стратегічні ходи в громадянській війні, «продрозверстка», конфіскація і розподіл землі, впровадження нової валюти, реорганізація промисловості — фактично, — всі адміністративні заходи були, так би мовити, втіленням прикладної філософії. Кожен бородань на старій фотографії, що колись прикрашала кабінет Іванова, знав про закони історичної спадкоємності, політичної економії та державного врядування більше, ніж усі зірки у професорських кріслах Європи разом узяті. Дискусії на з’їздах під час громадянської війни провадились на рівні, якого ні перед тим, ні після того не осягнула жодна політична установа. Ті дискусії дорівнювали розвідкам у наукових журналах. Різниця була лише та, що розвідки у наукових журналах нікого ні до чого не зобов’язували, тимчасом як від результату тих дискусій залежали життя й доля мільйонів та майбутнє революції.

Попередня
-= 55 =-
Наступна
Коментувати тут.

Ваш коментар буде першим!