Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Читай онлайн! Читай онлайн українською безкоштовно > Книги > Олена й Аспірин

Аспірин вмить згадав Олениного босоногого наставника з очима-свердлами. Той теж звав його на ім’я й по батькові.

— Олексію Ігоровичу, будь ласка, викличте завтра лікаря з дитячої поліклініки.

— Лікаря?

— Так. Щоб він прийшов, скажімо, завтра з дев’ятої до дванадцятої й оглянув Олену.

— Вона здорова…

— Справді? Два місяці тому в неї був бронхіт, а нещодавно травма голови! Ось бачите, Олексію Ігоровичу, які ви байдужі до здоров’я дитини!

Аспірин не мав що сказати.

Того вечора випав перший сніг.

Аспірин сидів за компом і закінчував матеріал для «Люлі-Леді» — бездумно. Роки, віддані гламурній журналістиці, сформували й загартували в ньому робота-автомата для написання чужих сповідей. Зараз він писав від імені сорокалітньої жінки, у якої молода суперниця зманила чоловіка, але Брошкіна не опускала руки, а, навпаки, зайнялася собою: косметолог, тренажерний зал, сауна, солярій… (Аспірин зітхнув і почухав перенісся). Невдовзі просто на вулиці з цією жінкою зненацька познайомився чоловік, який виявився главою великої торгової фірми. Вони покохали одне одного. Тим часом колишній її чоловік занедужав, молода покинула його, і чоловік вернувся додому, розкаюючись. «Скільки разів я уявляла собі, що він приповзе додому на пузі, як побитий пес… І ось він приповз і принижено благав мене вибачити йому цю, як він висловився, помилку… А я дивилася на нього і не могла стриматися від жалю: адже цю людину я любила багато років, із ним пов’язана моя молодість, він батько моїх…»

Аспірин зупинився. Дітей треба ввести в сюжет раніше. Як вони гірко плакали, коли тато пішов із сім’ї… Не так: молодша дочка плакала, а старший брат її розраджував. А бізнесмена вони спочатку ненавиділи, зате потім прийняли як рідного, але коли повернувся їхній власний батько, хворий і принижений, вони зустріли його з презирством.

Ні, старший син із презирством, а сестру пробило на соплі. Так?

Аспірин зітхнув, зберіг файл і загнав його в директорію «Чернетки». Пріснувата виходила історія: багато сліз, мало пристрасті. От якби хтось комусь підсипав отрути в каву, хлюпнув кислотою в лице, довів до самогубства… Щоправда, тоді історія набула б кримінального відтінку, а в «Люлі-Леді» кримінал не схвалювали.

А якщо так? Жінка багато років любила чоловіка і як належне сприймала те, що він чомусь не поспішає вести її в РАГС. А потім виявилося, що в нього сім’я, дружина, діти, і кидати їх він не збирається. Тоді вона, переступивши через кохання, дала йому одкоша, але на прощання прокляла: «так не діставайся ж ти нікому». І за півгодини після їхньої розмови чоловік загинув на дорозі, розбився, а жінка тепер і сама подумує про самогубство…

Виходило до міри драматично, до міри зворушливо, з містикою і без криміналу. Аспірин відкинувся на спинку крісла і схопив себе двома руками за волосся.

Олена грала. По кімнаті стелилась, як туман, холодна похмура мелодія. Аспірин підвівся, випив на кухні води, відчинив двері у вітальню; Олена стояла перед розкритим піаніно, не зводячи очей із розкладених на пюпітрі нот.

Мигцем глянула на Аспірина. Він присів на стільці в кутку.

— Чого тобі? — запитала, опустивши смичок.

Вона була у спортивних штанах і в тій самій футболці з двома драконами, запраними, аж прозорими. Замість пов’язки — наліпка пластиру на маківці. Розпатлане світле волосся, короткий хвостик, схоплений гумочкою.

— Слухай, — почав він невпевнено, — зіграй мені… цю пісню. Хоч шматочок. Тільки на звичайних струнах, будь ласка, на простих!

Він улесливо посміхнувся. Олена, подумавши, взяла каніфоль із розкритого футляра. Запахло деревною смолою. Полетів білий пил. Олена водила каніфоллю по волоссю смичка, і цей процес їй відверто подобався.

Аспірин пересів на диван. Олена стала посеред кімнати, владним жестом підняла скрипку. Піднесла смичок. Прикрила очі.

Аспірин поклав руки на коліна, готуючись слухати.

— Яз середини, — нервово сказала Олена.

— Ага.

Вона заграла.

Спочатку Аспірин просто сидів, услухаючись, намагаючись збагнути, як на нього впливає мелодія. Олена виводила з пам’яті найскладніші пасажі, технічно недоступні дівчиську її літ і досвіду, іноді збивалася й фальшивила, але проживала кожну ноту так темпераментно і водночас природно, що Аспірин завмер на своєму дивані, боячись сполохати.

Якоїсь миті здалося, що він літає навколо люстри — і дивиться згори на дівчинку зі скрипкою й на самого себе. Він повірив, що саме так має діяти мелодія — на мить.

— Зачекай… це ж Моцарт!

Вона опустила скрипку. Посміхнулася, не приховуючи задоволення:

Попередня
-= 60 =-
Наступна
Коментувати тут.

Ваш коментар буде першим!