Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Читай онлайн! Читай онлайн українською безкоштовно > Книги > Олена й Аспірин

— Олено… Ганчірку принеси!

Залишивши черевики в калюжі біля порога, він зазирнув на кухню. У мийці стояла одна-єдина тарілка, до денця прилипла пелюстка вареної цибулі. У ванній і туалеті було темно і порожньо, а у вітальні сидів на канапі Мишко, дивився на Аспірина пластмасовими баньками.

У Аспірина підкосилися ноги. Як вони її виманили? Якими обіцянками? Як?!

Він знесилено опустився в крісло. Порожня квартира, знезоленена, хіба не про це він так довго мріяв?

Спотикаючись, він побрів на кухню й сьорбнув коньяку. Потім сів за комп’ютер і взявся грати в «Мінера». Простенька офісна гра виявилася ефективною, як наркотик. Аспірин устиг п’ять або шість разів загинути на намальованому мінному полі, доки коньяк нарешті подіяв, і крізь туман у болючій голові проступили контури статті.

Про те, як спецслужби викрадають людей. Як викрали геніальну дівчинку-скрипачку, що стала знаменитою після єдиного виступу на єдиному концерті. Настрочивши п’ять тисяч знаків, Аспірин перевів подих: стаття виходила прісною, і він, як професіонал, не міг цього не помічати. Подумаєш, дитину викрали. Подумаєш…

Він стримався, щоб не гахнути кулаком по клавіатурі. Взяв себе в руки. Дівчинка мусить бути генієм екстрасенсорики й телекінезу, а викрадати її повинні не просто якісь спецслужби, а світова мережа глибоко законспірованих чистильників астралу… Або прибульці? Ні, прибульці — це вчорашній день…

Розмірковуючи, він усе ближче й ближче підсувався до краю стільця-дзиґлика, і коли у дверному замку повернувся ключ, стілець раптом вислизнув з-під Аспірина й від’їхав назад, ніби знущаючись.

На щастя, свідків кумедного падіння не було, і куприк не постраждав.

Стоячи в калюжі, що натекла з-під Аспіринових черевиків, Олена стягала засніжені чобітки. Праве око заступав величезний синець.

— Вони тебе били?!

— Хто?

Олена говорила стомлено і зовсім спокійно. Аспірин знову опанував себе.

— Де ти була?

— Я впала… — Вона ледь ворушила губами.— Вдарилася пикою об цей клятий автомат.

— Автомат?!

— Який напої продає. — Вона криво посміхнулася. — А ти про що подумав?

* * *

Цього разу все пройшло значно успішніше — вона зіграла майже без помилок майже п’ятдесят хвилин. Щоправда, признавалася Олена, у повільнішому, ніж треба, темпі. Аспірин уявляв собі, як вона стоїть у переході, де перетинаються два людські потоки, і грає, грає, грає…

— А люди що?

— По-різному. Темп у мене поплив, тому й мелодія вийшла млявою. Хтось лаявся… Хтось просто проходив, не дивлячись. Якась бабка кричала півгодини, тоді вгамувалася й пішла. А потім…

Олена розкрила футляр. Аспірин завмер: замість скрипки там лежала купка трісок.

— Нічого, — заспокоїла Олена. — Дурниці. Струни ж цілі.

Вона вийняла з футляра гриф і заходилася змотувати струни з кілочків.

— Як це? — запитав Аспірин.

— Прийшов старий мент, — пояснила Олена, — не витримав і…

— Він тебе вдарив?!

— Кажу ж — ні. Просто, доки ми з ним билися за скрипку, я трішки оступилася і пикою об цю залізяку. .. автомат себто.

— Ви билися з ментом за скрипку, — промурмотів Аспірин.

— Там був ще один… дядечко в цивільному. Він мене від мента захистив. Але той усе ж відібрав скрипку, і як торохне об стіну. Я спочатку… ну, була мить, коли я злякалася. А коли побачила, що струни цілі, — у мене від серця відлягло. Усе гаразд.

— Дядечко в цивільному?

— Потім я зібрала те, що залишилося, склала у футляр і пішла додому. — Олена витерла ніс долонею. — Я боялася, що Мишко буде хвилюватися.

Вона плюхнулась на диван, обійняла ведмедя, ласкаво потермосила за вушко:

— Скучив, маленький? Я ж казала, що незабаром повернуся.

— Вони могли тебе забрати! Без нього… і без скрипки… Запхнули б у машину — і все!

— У тебе манія переслідування. — Вона блідо посміхнулася, притискаючи до себе Мишка. — Не бійся, Олексію, мене просто так не запхнули б… Ти меду купив?

— Меду?

— Я ж просила тебе купити меду для Мишка! Що він сьогодні їстиме?!

Її голос був таким докірливим, що Аспірин понуро побрів на кухню — шукати на полицях.

* * *

— Дитина більше не буде займатися в музичній школі.

Світлана Миколаївна, вчителька музики, стояла перед Аспірином на сходовому майданчику. Це було неввічливо з його боку — не впускати її у дім. А з її боку — хіба чемно ось так приходити додому до напівзнайомої людини, яка виразно дала зрозуміти, що не хоче тебе бачити?

— Олексію Ігоровичу, ви не маєте рації. Це майбутнє вашої дитини…

— Світлано Миколаївно, ще слово — і я спущу вас сходами.

Попередня
-= 65 =-
Наступна
Коментувати тут.

Ваш коментар буде першим!