Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Читай онлайн! Читай онлайн українською безкоштовно > Книги > Олена й Аспірин

Підвівся і вийшов.

* * *

— Полаявся я зі своїм директором, — сказав Костя. — Геть розсобачився. У боргах сиджу, диски не можу розпродати… Усі кажуть, круто. А доходить до справи — привіт.

— Я ж найманий робітник, — обережно завважив Аспірин. — Сам нічого не вирішую.

— Олексію, але ж ти шановна людина. Може, поговорив би з ким-небудь?

Аспірин знизав плечима:

— Ну, спробую… Тільки обіцяти нічого не можу, ти розумієш.

— То й не обіцяй, — тужливо сказав Костя. Витяг диск із напівголою індіанкою на обкладинці. Розкрив, розгонисто розписався на вкладиші, дав Аспірину:

— Ось. Скільки крові він мені попив… Нікому на фіґ не треба, виходить.

— Тримайся… — Аспірин покрутив диск у руках, сховати його було нікуди.

Народ підтягувався. Була субота, перша субота після звільнення з клубу Хоми-суперника; Аспірин трохи нервував.

— То я пішов.

— Хай щастить, — пробурмотів Костя.

Офіціантка поставила перед ним нову чарку горілки. Аспірин подумав: ось талановита людина, життя присвятив творчості. І що з ним буде? Що його чекає?

Він привітав чужу публіку, як командир екіпажу пасажирів перед зльотом. Одразу збагнув, що легкого хліба не буде. Різнокаліберні клерки, які втомилися після робочого тижня, чекали банальних попсових розваг, просунута молодь — екстриму, солідніша публіка воліла провести вечір красиво й стильно, а ще крутилися під ногами підлітки, які переплутали «Куклабак» із кислотною дискотекою. Аспірин усівся за пульт, почуваючись майже Гагаріним на зльоті. Поїхали!

Він купив їх не відразу — але купив. Зміг. Від простого — до складного; атмосфера вечора, повикаблучувавшись для годиться, підкорилася вмілим рукам і чуйному вуху. Юрби мігрували — від стійки до танцювального майданчика, із танцювального майданчика за столики і звідти знову на танцювальний майданчик, ноги сидячих посмикувалися в такт, бармен працював, як маслобійка. Аспірин уже заспокоївся й розслабився, коли в ді-джейську будку ввалився пітний товстун у краватці, що з’їхала набік.

— Ану, постав «Владімірскій централ»!

Аспірин у цю мить зводив два непростих треки. Мікс виходив чудовий, довгий, вісім квадратів; Аспірин перевів кросвейдер, відключив трек, що відіграв, і тоді тільки глянув на візитера.

— «Владімірскій централ»! — поважно повторив товстун. — Чуєш?

— Вибачте, але тут не приймають замовлень, — чемно сказав Аспірин.

— Ах ти сука!

Рука з розчепіреними пальцями метнулася до коміра Аспірина. У ту ж мить за спиною замовника з’явився один із хлопців Віскаса, ще секунда — і будка була порожня, лише завис у повітрі запах перегару.

— Вибач, — сказав Віскас, з’являючись нізвідки, як привид. — Не встигли його взяти на підході.

— Нічого. — Аспірин машинально поправив комір.

— Так і повіяло старими часами, — ностальгійно зітхнув Віскас. — Пальці віялом, ланцюги, малинові піджаки… Тоді ми з хлопцями… ех. Ти тоді був малий, не пам’ятаєш.

Аспірин мимоволі посміхнувся:

— Вітю, як ти гадаєш, скільки мені років?

Віскас захитав головою:

— Молоде-зелене, шмаркач ти ще… Радієш, що Хому поперли?

— Чого б це? — здивувався Аспірин. — Ми з ним були… ну, загалом, по-людськи. Я його підміняв, він мене, ти ж знаєш.

— Знаю. — Віскас неуважно кивнув. — Як дочка?

— Нормально.

Аспірин напружився, чекаючи на продовження розмови, але Віскас розуміюче кивнув, ляснув Аспірина по плечу і рушив до барної стійки.

Далі вечір пішов, як то кажуть, чікі-пікі. Виставляючи трек за треком, зводячи їх і накладаючи один на одного, граючи ефектами, як жонглер тарілками, Аспірин пригадав слова Олени про те, що справжній композитор консервує обрані моменти свого життя й посилає їх у простір. Творча особистість — як консервний завод, з усмішкою подумав Аспірин, дивлячись на охоплений ейфорією танцювальний майданчик. А я, значить, стою з консервним ножем і годую вас усім цим «віскасом». Цікаво, якби я міг зараз рушити кудись разом із апаратурою — чи зійшли б ви з майданчика й потягнулися за мною? Низкою? Смикаючись у такт?

Він одразу перестав про це думати, бо двійко дівчаток, близнючки, одночасно застрибнули на невисоку сцену й однаковими рухами зірвали топики із засмаглих грудей. Юрба заревіла, залунали оплески, дівчатка танцювали, щасливі, Аспірин мигцем глянув на годинника: ще не час ставити щось повільне. Нехай ще поковбасяться.

Йому раптом стало зле. Іринине мовчання, розмова з Оленою, тямущий погляд Віскаса — всі ці дрібні причіпки склалися, зліпилися в отруйний млинець, стали Аспірину поперек горла, і він тільки зараз збагнув, як утомився від життя. Нестерпно втомився. Смертельно.

Попередня
-= 76 =-
Наступна
Коментувати тут.

Ваш коментар буде першим!