Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Читай онлайн! Читай онлайн українською безкоштовно > Книги > Олена й Аспірин

— Значить, обійдемося без нової музики, — сказав Аспірин.

Олена глянула на нього з-під вій, і він із жахом побачив себе тарганом. Дрібною коричневою тварюкою, що виповзає зі щілини у сміттєпроводі.

— Так! — сказав він люто. — Бо є речі важливіші, ніж нові пісні. Людське життя! І твоє в тому числі!

— Моє життя нічого не варте, — сказала вона зарозуміло. — Мене неможливо вбити.

— Кров із тебе ллється так само, як з інших.

— Так… І ще мені боляче.

Обігнувши Аспірина, вона підійшла до навісної шафи й, зіп’явшись на пальчики, дістала з нижньої полиці варення. Поставила на стіл наполовину порожню банку. Посадила перед нею ведмедя, пов’язала йому на груди чистий кухонний рушник.

— Смачного, Мишку. Смачного, маленький. Незабаром уже підемо.

Аспірин виглянув у вікно; не звертаючи уваги на дощ, сусіди обговорювали подію. У центрі пожвавленого кола розмахувала парасолькою консьєржка тьотя Світлана: «Що це за природне явище?»

Вони не розуміють, подумав Аспірин. Дівчисько цілком могло б вивести з будинку не тарганів, а мешканців. Могло б зіграти їм радість, тоді хіть, тоді, на закуску, страх. І всі б танцювали, тоді парувалися в пісочниці, а далі розбіглися, наклавши в штани. І ніхто б не відкрутився. І він, Аспірин, теж.

— От молодець, Мишку. Гарно поїв, молодець…

Олена прибрала зі столу порожню баночку з-під варення. Серветкою протерла ведмедю й так суху морду. Критично оглянула свої руки, злизнула з пальця солодку цятку. Потягнулася за скрипкою.

Аспірин стояв, повернувшись спиною до вікна. Дивився, як вона пощипує струни, підкручує кілочок, бере смичок із розкритого футляра…

— Ти чого так дивишся? — здивувалася Олена.

Він криво посміхнувся.

— Хіба ти й справді боїшся? — Вона насупилася. — А я гадала, ти приколюєшся.

— Нічого собі приколи, — вимовив він, відводячи очі.

Олена глянула на нього поверх смичка.

— Іноді мені тебе шкода, Аспірине. Іноді — ні.

— Навіщо ти вивела тарганів?

— А може, мені хотілося залишити в цьому світі пам’ять про себе? Добру справу?

— Добру справу… — Аспірина пересмикнуло. — Той хлопець, мабуть, весь свій коток обблював.

— А ти гадаєш, пацюків виводити приємніше?

— Я про пацюків узагалі не сказав ні слова.

— Ну то й мовчи…

І вона заграла. Стоячи посеред кухні, дивлячись у простір, вона повела солодкувату, ніжну мелодію, Аспірину здалося, що він уже десь чув її. Потім він опустився на стілець, підпер голову долонею і пригадав, як вони з батьками варили юшку у великому казані на березі річки, потріскувало вогнище, і в напівзатопленому човні відбивалися зірки…

Мелодія обірвалася.

Аспірин звів затуманені очі. Струсив головою. Олена дивно на нього дивилася.

— Ти чого? — пробурмотів він, раптом покрившись холодним потом.

— Вибач, Олексію, — сказала Олена тихо. — Може, тобі й треба допомогти, але я не можу. Я не знаю, що тобі таке зіграти, а якби й знала — не зуміла б. Це, мабуть, дуже важка пісня.

* * *

Дощ полив дужче. Потемніло. Аспірин довго тинявся по кімнаті, потім витяг із сумки ноутбук, сів до столу й написав заголовок: «3 дому пішли таргани. Чого нам чекати?»

Йому відразу полегшало, як від доброго коньяку. Він всівся зручніше й застрочив, гублячи на підлогу цигарковий попіл.

У міру того, як розростався файл, на душі в Аспірина ставало усе спокійніше й ясніше. «Відомо, що деякі тварини покидають будинок напередодні стихійних лих. Але ніде й ніколи не було описано масового виходу тарганів! Що налякало наших безстрашних шестиногих сусідів? Що змусило їх покинути теплі щілинки — одночасно, як за командою? Таргани живучі, невибагливі, проте дуже сприйнятливі до тонких коливань нейропсихічного поля…» Він писав із натхненням, майже не звіряючись з інтернетом. Висував і розвінчував гіпотези, від простих і вульгарних на кшталт інопланетного втручання, до елегантних і вигадливих: «Момі — в’єтнамські обрядові булочки у формі жіночих геніталій, вони використовуються в ритуалах родючості, але рецепт виготовлення такий складний, що наша господиня, яка зважиться приготувати екзотичну страву в домашніх умовах, ризикує назавжди потопити свою квартиру в прірві поганої енергетики…»

Він закінчив об одинадцятій вечора. Поставив крапку. Передихнув.

Олена займалася за стіною. Скрипка нила, як від зубного болю.

* * *

— Вона тобі геть задурила голову, — сказав Віскас. — Марення заразне.

Вони з Аспірином сиділи в конторі «Куклабаку». Півгодини тому в клубі розгорівся скандал; несподіване Аспіринове бажання взяти відпустку обурило адміністрацію до глибини душі, і єдиним, хто підтримав Аспірина в цей важкий момент, був Вітя Сомов.

Попередня
-= 85 =-
Наступна
Коментувати тут.

Ваш коментар буде першим!