Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Читай онлайн! Читай онлайн українською безкоштовно > Книги > Пані Боварі

– Спочатку з'явилось відчуття сухості в горлянці, потім почалися нестерпні болі в надшлунковій ділянці, часті позиви до блювоти, коматозний стан.

– А як це вона отруїлась?

– Не знаю, докторе; просто не уявляю собі, де вона могла дістати цієї арсенистої кислоти.

Жюстен, що саме увіходив у кімнату з купою тарілок, аж затрусився весь.

– Що з тобою? – спитав аптекар.

При цьому питанні хлопець випустив усе з рук, і тарілки так і брязнули об підлогу.

– Йолоп! – зарепетував Оме. – Незграба! Роззява! Ідіота клапоть!

Але він швидко опанував себе і розповідав далі:

– Я вирішив, докторе, зробити аналіз і, рrіто[76], обережно ввів трубочку…

– Краще було б, – сказав хірург, – ввести їй пальці в горлянку.

Другий лікар мовчав: він щойно дістав добрячу, хоч і конфіденціальну, нагінку за своє блювотне; таким чином, тепер цей милий Каніве, який під час історії з викривленою ступнею був такий самовпевнений і велемовний, тримав себе дуже скромно; він не пускав і пари з уст, тільки весь час схвально посміхався.

Оме сяяв увесь у ролі амфітріона[77], а смутна думка про Боварі мимоволі ще дужче збільшувала його блаженство, коли він егоїстично повертався до самого себе. Крім того, йому піддавала охоти присутність доктора. Він хизувався своєю ерудицією, розводячись про шпанські мухи, про анчар і про манцинелу, про гадючу отруту.

– Знаєте, докторе, я якось навіть вичитав, що деякі особи отруювались і падали, ніби вражені громом, від звичайної ковбаси, тільки надміру прокопченої. Так принаймні пишеться в прекрасній статті, що належить перу одного з наших фармацевтичних світил, одного з наших учителів, славнозвісного Каде де Гассікура![78]

Тут знову з'явилась пані Оме з хисткою спиртівкою: у Оме було заведено варити каву тут же за столом; мало того, він сам її смажив, сам її молов, сам її розмішував.

– Saccharam, докторе, – сказав він, подаючи цукор.

Потім велів привести всіх своїх дітей: йому було цікаво почути хірургову думку про будову їхнього тіла.

Пан Ларів'єр збирався вже йти від них, коли пані Оме попрохала в нього медичної поради для її чоловіка: він щодня спить по обіді, і через це в нього застоюється кров.

– Так, застій у нього в крові, але це йому не вадить.

І, посміхнувшися стиха цьому непоміченому каламбурові, доктор відчинив двері до аптеки. Але туди набилося сила народу. Він ледве зміг відкараскатись від пана Тюваша, який боявся, щоб його жінка не захворіла на запалення легенів, бо мала звичку плювати в присок; потім від пана Біне, на якого іноді нападав їстівець; від пані Карон, у якої кололо в боці; від Лере, на якого находили памороки; від Лестібудуа, який страждав від ревматизму; від пані Лефрансуа, яку мучила відрижка. Нарешті він сів у берлин, коні рвонули з копита, і йонвільці вирішили, що доктор не відзначається особливою люб'язністю.

Але тут загальну увагу привернув абат Бурнізьєн, який проходив під базарним навісом із святими дарами.

Оме, вірний своїм принципам, порівнював попів з воронами, яких приваблює запах трупів; йому прикро було бачити священика, бо сутана нагадувала йому саван, – і з страху перед останнім він не любив першої.

Проте Оме не відступив перед тим, що він називав своєю місією, і повернувся до Боварі разом з Каніве, якого про це дуже просив перед від'їздом пан Ларів'єр; якби не заперечувала дружина, аптекар був би взяв і обох синів: він хотів привчити їх змалку до трагічних обставин, показати їм повчальний приклад і величну картину, яка б назавжди закарбувалась у їхній пам'яті.

Коли вони ввійшли, в кімнаті панувала похмура урочистість. На застеленому білою серветкою робочому столику лежало на срібному блюді кілька жмутків вати, поруч палало дві свічки, між якими височіло розп'яття… Емма лежала, упираючись підборіддям у груди, з неприродно широко розплющеними очима; її бідні руки кволо чіплялись за простирало – цей страшний рух властивий усім умирущим, які ніби силкуються натягти на себе заздалегідь саван. Блідий, як статуя, з червоними як жар очима, Шарль стояв не плачучи напроти неї, в ногах постелі; священик, приклякнувши на одне коліно, тихо шептав молитви.

Емма поволі повернула голову; здавалось, радість осінила її, коли вона раптом побачила фіалкову єпітрахіль; умиротворена і ніби просвітліла, вона знову віднайшла забуту втіху колишніх містичних поривів, і їй марилися вже осяйні видіння вічного блаженства.

Священик підвівся і взяв розп'яття. Тоді вона витягнула шию, як спрагла людина до живлющої води, і, припавши устами до тіла богочоловіка, з усіх своїх гаснучих сил поцілувала його, – то був найпалкіший цілунок любові у її житті. Потім священик проказав «Misereatur»[79] і «Indulgentiam»[80], умочив великого пальця правої руки в єлей і почав маслособорування: спершу помастив очі, що були такі заздрі на всі земні пишноти, потім – ніздрі, жадібні до ніжного леготу й любосних пахощів; потім уста, осквернені лжею, словами гордині й воланням гріховної хоті; потім – руки, звиклі до приторків-пестощів, і вкінці підошви ніг, таких бистрих в ті дні, коли жінка ця бігла на заклик жадань, а тепер нерухомих навіки.


 76 По-перше (латин.).

 77 Амфітріон. – Тут – гостинний господар дому, де відбувається бенкет; персонаж однойменної комедії видатного французького драматурга Жана-Батіста Мольєра (1622—1673).

 78 Каде де Гассікур Луї-Клод (1731—1799) – французький фармацевт і хімік.

 79 Хай зглянеться (латин.).

 80 Нині прощаються (латин.).

Попередня
-= 120 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 1.

Останній коментар

  14.02.2014

Жахливий переклад. Книзі поставила "4".


Додати коментар