Слава ЗСУ!
знайди книгу для душі...
– Приведіть її сюди! – сказала мати й кинулась обіймати й цілувати дівчинку. – Як я тебе люблю, моє золотко! Як я тебе люблю!
Помітивши, що у Берти не зовсім чисті вушка, вона поквапливо подзвонила, веліла принести теплої води, помила її, перемінила білизну, панчохи, черевички, засипала служницю питаннями про її здоров'я, неначе тільки оце повернулася з далекої мандрівки. Нарешті вона ще раз, сплакнувши, поцілувала дитину й віддала її на руки Фелісіте, що стояла, наче тороплена, побачивши такий небувалий вибух ніжності.
Увечері Родольфові впало в око, що Емма була якась серйозніша, ніж звичайно.
«Минеться, – вирішив він. – Це просто примха».
І пропустив побачення три рази підряд. Коли він нарешті прийшов, вона виявила до нього байдужість і навіть трохи зневаги.
«Даремно стараєшся, люба моя!»
І він прикинувся, ніби зовсім не помічає ні її журливих зітхань, ні того, як вона мне хусточку в руках.
Аж ось коли Емма почала каятись!
Вона навіть питала себе, чому це вона так ненавидить Шарля і чи не краще було б спробувати полюбити його. Але він, мабуть, не сприйняв належно цього повороту почуття, і Еммі було важко задовольнити свої поривання до самопожертви; тут дуже до речі з'явився аптекар і дав їй для цього певну нагоду.
XI
Він недавно прочитав хвалебну статтю про новий метод лікування викривленої ступні і, будучи прихильником прогресу, висловив патріотичну думку, що Йонвіль мусить
– Справді, – доводив він Еммі, – чим ми ризикуємо? Давайте подивимось (і він загинав пальці, перелічуючи всі вигоди такої спроби): майже певний успіх, для хворого – полегшення й поліпшення зовнішнього вигляду, для лікаря – слава на всю країну. Чому б, наприклад, вашому чоловікові не допомогти отому бідоласі Іполитові з «Золотого лева»? Зважте, що він обов'язково розповідатиме всім переїжджим про своє вилікування, та зрештою (тут Оме стишив голос і оглянувся) і я міг би, безперечно, послати дописа в газету… Ви уявляєте собі? Газета ходить по руках, починаються розмови, що далі в ліс, то більше дров… А там – хто знає, може…
І справді, Боварі міг би досягти успіху; Емма не мала жодних підстав вважати його за нездару, – а яка б це втіха була для неї, якби вона спонукала Шарля до цього вчинку, що спричинився б до зросту його репутації і його прибутків, їй так хотілося знайти собі якусь опору, міцнішу за любов.
Шарль послухався умовлянь аптекаря й дружини. Він виписав із Руана книгу доктора Дюваля[51] і щовечора сидів над нею, схопивши голову у руки.
Поки він студіював equinus, varus і valgus, цебто стрефокатоподію, стрефендоподію і стрефексоподію (або, краще сказати, різні види викривлення ступні – вниз, всередину й назовні), а також стрефіпоподію та стрефаноподію (інакше кажучи, викрут донизу або заворот догори), – пан Оме докладав немало зусиль, щоб переконати трактирного служника зробити собі операцію.
– Не бійся, воно болітиме не дуже; треба тільки раз чикнути, як ото коли кров пускають; коли мозолі вирізають, і то болячіше!
Іполит дивився на нього, як теля на нові ворота, і щось думав.
– Мені-то що, – казав аптекар, – мені воно байдуже! Але це ж усе для тебе робиться! Добра тобі бажають! Я б хотів, щоб ти, голубе, звільнився від отого бридкого шкандибання та хитання крижів; а ця штука, що ти не кажи, дуже заважає тобі при виконанні твоїх професійних обов'язків!
Далі Оме почав розписувати перед конюхом, яким він стане жвавим та моторним після операції, і навіть натякнув, що тоді він і жінкам подобатиметься більше – тут Іполит аж осміхнувся. Нарешті фармацевт спробував взяти його на самолюбство:
– Ти мужчина, чорт би тебе забрав, чи не мужчина? А що, якби тобі довелося до війська йти, битися під прапорами?.. Ех, Іполите, Іполите!..
І Оме махав рукою, не можучи збагнути такої впертості й такої темноти. Як можна відмовлятися від благодіянь науки?
Врешті бідолаха згодився-таки оперуватись, – всі ніби змовились проти нього. Біне, який ніколи не втручався в чужі справи, пані Лефрансуа, Артеміза, сусіди, навіть мер, пан Тюваш, – усі його умовляли, вичитували, соромили; але остаточно переконала його та обставина, що
І ось він замовив столяру, давши йому на підмогу ще й слюсаря, таку ніби скриньку, вагою фунтів із вісім – на неї пішло таки чимало заліза, дерева, бляхи, шкіри, гвинтів та гайок, тим більше, що за вказівками аптекаря скриньку переробляли аж тричі.
51
