Слава ЗСУ!

Будучи в Єгипті, мудрий Мойсей побачив у єгиптян і зрозумів величезне політичне значення для нації мати один найвищий авторитет — найвищого законодавця і суддю, наказам якого корилася б уся нація сліпо і без вагань. Такою особою у єгиптян був фараон, що його єгиптяни мали не лише за короля земного, але й за Бога. Ґеніяльність Мойсея і є власне в тому, що він дав жидам таку особу. Власне ТАКУ, с. т. Бога, який є одночасно і король земний. Мойсей з племінного божка Ягви зробив великого, всежидівського НАЦІОНАЛЬНОГО Вождя і Покровителя. Мойсей встановив догму, що Великий, Єдиний Бог (Ягва) є Богом ЛИШЕ жидівським; є Богом жидівської НАЦІЇ. Ягва є лише там, де є жиди. Лише жидівський нарід є народом Божим, вибраний Богом для здійснення Його задумів. Таким чином, Бог в уявленні жидів не є якоюсь абстрактною (небесною) силою, але цілком реальною, живою особою — Вождем жидівської нації. Власне так розуміли (і розуміють) і відчували (і відчувають) жиди прихід Месії.

«Конфлікт поміж Христом і його патріотичними земляками був принциповий і безкомпромісовий. Жидівське розуміння «Нового Єрусалиму» базувалося на задушевних бажаннях жидівського народу скинути зненавиджене римське ярмо і повернути державну незалежність. Тому вони спонтанно привітали в'їзд Христа до Єрусалиму, привітали як народного героя, що прийшов те задушевне їхнє бажання здійснити. Навіть апостоли питали Його: «Господи, чи не в цей час двигнеш Ти царство Ізраїля?». Зверніть увагу: «Ізраїля»! Так розумів роль Христа й Юда. Побачивши, що помилився, він як жидівський націоналіст, зненавидів Христа, бо зрозумів, що Христове розуміння «Нового Єрусалиму» як не земного, а небесного, як духового відродження, — в корені нищить жидівське розуміння як панування жидівської нації тут на землі. Націоналіст Юда знищив Того, Хто нищив його найсвятішу мрію. Ніби грошова спонука зради — це байка для дітей. Сама її мізерна сума свідчить проти грошового мотиву. Сучасний жидівський автор Шолем Аш в своєму творі «Назареєць» зворушливо описує болюче заломання Юди. Отже, і сучасні жиди пояснюють вчинок Юди жидівським націоналізмом; вчинок, з їхньої точки погляду, похвальний, а не ганебний» (Н. S. Phillips. «In Light of Cross»).

Ця ідея показалася такою величезною, незнищимою жидівською силою, що вона не лише врятувала жидів від асиміляції, навіть у діяспорі, але й здобула жидам таку політичну роль у світі, яка є в мільйони разів непропорційна ані до їх числа, ані до їх культури. Ця ідея не послабилася ні на макове зернятко за останніх 2000 років; вона є в повній силі і нині. Напр., сучасний жидівський письменник Ф. Ловський пише: «Бог через посередництво Ізраїля діє в історії всіх народів і понині» (F. Louvski. «Antisemitism et mysere d'lsrail). Наводимо це на те, щоб пригадати про роль і силу месіянських ідей взагалі та кинути жмут світла на роль жидів в українській історії, особливо за її останнього 40–річного періоду.

На жаль, донині ми не маємо великої наукової праці на тему ролі жидів в нашій історії. Були б мали — були б заощадили кілька мільйонів українських життів.

Жиди позичали і позичають багато від інших народів. В тому нема нічого ані злого, ані надзвичайного чи специфічно жидівського, бо ж усі народи позичають один від одного. Але подавати позичене за твір свого народу — це називається крадіж. Власне це і робили жиди (і москвини) на широку скалю. Ніхто ще не дослідив, скільки в Біблії є жидівського, а скільки «позиченого».

Коли пригадати, що над цілою Малою Азією, отже, і Палестиною, панували 150 років гітити, які прийшли з України і, можливо, були прарусами; що в Палестині довго жили і мали свою державу кімри, які також прийшли з України і були, напевно, праруськими; що вже цілком певні праруси–скити панували над Палестиною 28 років; що вся українська і малоазійська праісторична культура понад всякий сумнів споріднена; коли все це взяти на увагу, то мимоволі виринає запитання: чи не праруси створили азбуку, з якої потім розвинулися грецька та латинська? Чи не праруси були авторами біблійних переказів про сотворення світу, рай, Єву, світовий потоп тощо? Чи не праруси були творцями ідеї вічної боротьби сил диявола з силами Бога (Заратустра)? Або ідеї морального самовдосконалення людини та ідеї обов'язку любити (Будда)? Чи не прарусам була об'явлена з неба найбільша ідея, що її має людство, — ідея Єдиного Бога, Сотворителя і Вседержителя Всесвіту. І, нарешті, питання: чия кров була в жилах воплощенного сина Божого — Божественного Післанника й Учителя духового оновлення людства — Ісуса Христа?