Слава ЗСУ!

Який же то благословенний народ! І яка ж благословенна земля ця козача!.. Яка ж там глибока релігійність — ця прикмета шляхетної душі і чистого серця! Щасливі наші очі, що бачили це, наші вуха, що чули виявлену нам тими людьми щиру радість і пошану. Козаки визволилися тепер з неволі, живуть радісно і вільно, побудували храми один від одного кращий, іконостаси і престоли великої краси навіть у сільських церквах. Ці люди, направду, щирі християни, захоплюються наукою, читанням і церковним співом. Великий християнський нарід!» (П. Алєпскій. «Путєшєствіє Антіохскава патріарха Макарія»).

Посол Швеції до гетьмана Б. Хмельницького Ґ. Велінґ пише до свого короля Карла в 1657 році: «Козаки домагаються, щоб Ваша Величність признали їм право до всієї стародавньої України (jus totius Ukrainae antiquae), де ще існує грецька віра та їхня мова. Вони кажуть, що з них глузували б, якщо вони при теперішній нагоді не повернули б того, що було від них безправно взято». Щодо позиції України у війні Московщини із Швецією, Ґ. Велінґ інформував короля, що Б. Хмельницький був безмірно обурений тим, що московський цар підписав замирення з Польщею без його, Хмельницького, згоди. Війна зі Швецією не йшла москвинам добре, і московський цар боявся, щоб обурений Б. Хмельницький не пішов війною на Московщину. Тому цар через свого посла виправдувався перед Б. Хмельницьким за польське замирення і обіцяв те замирення відкликати, якщо гетьман його не хоче. Б. Хмельницький в присутності Ґ. Велінґата інших чужоземних послів відповів московському послові, що він, гетьман, є приятелем шведського короля і Швеції і вимагає, щоб москвини припинили війну зі шведами та заплатили Швеції за зроблені їй шкоди. В противному разі він, гетьман України, приведе до Московщини татар, угрів, шведів (G. Welling. «Relazione»). Як бачимо ставлення гетьмана Богдана до московського царя і, взагалі, відносини між Україною і Московщиною тоді були геть цілком не такі, якими малюють їх московські історики. Великий Богдан говорив до москвинів мовою Володаря, а не слуги, як нахабно брешуть УСІ московські історики.

Ю. Вердум, що подорожував по Україні в 1670–1672 роках, пише: «В Україні матері купають немовлят щоденно двічі аж до року, вважаючи, що це сприяє ростові дітей».

Европейська література про Україну XVII‑XIX ст. велика. З неї наведемо лише кілька прикладів.

Французький дипломат Ж. Валюз, що був у Батурині в 1704 році, пише: «Гетьмана І. Мазепу дуже шанують у Козацькій країні, де народ вільнолюбний і гордий і не любить, щоб хто–небудь панував над ними. Говорити з цим принцем надзвичайно приємно. Він має величезний досвід в політиці, і, в протилежність до москвинів, уважно слідкує за подіями в культурнім житті інших націй. Він показував мені збірку зброї, найкращу, яку я бачив у житті, і свою бібліотеку, в якій було багато латинських книжок. Я думаю, що він не любить московського царя, бо ані слова не сказав на мої нарікання на життя в Московщині. Мова його взагалі витончена і красна, хоч звичайно він більше мовчить і слухає. При своїм дворі він має два німецькі лікарі, з якими він розмовляв по–німецьки; до італійських майстрів, яких було кілька в замку, він говорив по–італійськи. Я розмовляв з Володарем України латинською мовою; він запевняв мене, що не говорить добре французькою, але я знаю, що він був у Франції на прийняттю в Луврі (з приводу святкування Піренейського миру в 1659 році), а в його кабінеті я бачив французькі і голландські часописи» (J. Baluse. Bibl. Nat.).

Ф. Вебер у своїх спогадах пише (1720 р.) про сина гетьмана Д. Апостола — полковника Петра Апостола: «Хоч він ніколи не був за кородоном, проте говорить дуже добре мовами французькою, італійською, німецькою, московською, польською та знає будувати твердині» (F. С. Weber. «Das Veraenderte Russland»).

Данський посол Ю. Юст їздив у 1711 році в Україну. Він пише: «Мешканці України живуть у добробуті і багато співають. Вони купують і продають усякого роду крам, не платячи жодних податків, крім невеликого до гетьманської скарбниці. Вони мають необмежену волю займатися, яким самі хочуть, промислом… Населення України відоме поза її межами своєю ввічливістю і надзвичайною чистотою. Вони гарно одягнуті і свої хати тримають скрупульозно чисто. В місті Немирів найбідніша хатина о небо чистіша за найбагатший палац в Москві. Місто Королевець є велике; вулиці гарні, таких я ніде не бачив в Московщині: будови імпозантні, добре, з мистецьким смаком збудовані і дуже чисті та стоять здовж вулиці, а не заховані в глибині двору, як це є в Московщині. Перед службою Божою дзвони дзвонять на три тони, як у нашій Данії, а під час служби Божої дзвонять потиху і в довгих інтервалах, а не так, як в Московщині, де дзвонять щосили і без ніякого ладу, будь–як і будь–коли. Не лише Генеральний суддя, Митрополит та інші вельможі є надзвичайно високої освіти та європейської культурної поведінки, але й звичайні монахи Печерської Лаври розмовляли з нами латинською мовою цілком вільно. Ми були здивовані, коли побачили в багатьох селах звичайних селян, що йшли до церкви з молитовниками в руках, отже, тут навіть селяни були грамотні, а в Московщині багато аристократів (напр., кн. В. Голіцін, кн. А. Мєншіков — сенатори! — П. Ш.) були неграмотні» (за: J. Just. «Mémoires»).