Слава ЗСУ!

Обертаючись у колах українофілів, а потім галицьких українців, М. Драгоманов бачив, що в українців пробуджується свідомість національного (а не лише соціяльного) поневолення їх москвинами та поляками. Будучи щирим «общєросом» (с. т. фактично москвином), М. Драгоманов поставив метою свого життя підмінити — заки не пізно — наростаючу саме тоді в українців свідомість національного поневолення на свідомість лише соціяльного поневолення. Він добре розумів, що відкрита пропаганда москвофільства викличе в українців протилежну його замірам реакцію, і тому він примушений був одягнути маску щирого українця.

Не маємо тут місця наводити цитат з його творів та великого листування. Хто хоче, знайде їх в опублікованих творах та листуванні. Але мусимо пам'ятати, що повної збірки його листування наші соціялісти не допустили видати. А видали лише «вибрані», випускаючи аж надто комроментуючі М. Драгоманова москвофільські листи.

В головному ідеї М. Драгоманова були такі.

Соціялізм є найвищою і найсправедливішою формою суспільного устрою (наприклад в СССР. — П. III.). За соціялістичної доби не буде окремих держав, а всі народи зіллються в одну родину, і тоді не лише кожний народ, але й кожна область, навіть кожне село матиме самостійність. Ніяких урядів, війська, поліції не буде. Україну треба поділити на чотири самостійні області і дати всім мешканцям, що їх населяють, повні і однакові права, без огляду на національність (щоб Україна ніколи не набрала сили. — П. III). Війни та національну ворожнечу спричиняє некультурність. Стануть люди культурними — не буде і війн (від часів М. Драгоманова люди покультурнішали і маємо 1–шу, 2–гу і надходить 3–тя найкультурніша атомова війна. — П. III.). Утиски українцям робить цар з його урядом та пани, а московський народ та його поступова інтелігенція є найщирішими приятелями українців та української культури. Тому, коли влада перейде до московскої поступової інтелігенції, то запанують братні, щирі відносини між українцями і москвинами в одній спільній батьківщині, і буде в Україні добробут, свобода, рай (Це вже здійснилося: і влада в руках московської поступової інтелігенції і «рай» в УССР. — П. III.). Отже, всяка пропаганда відокремлення України від Московщини є шкідлива для самої ж України (Зміст пропаганди москвинів в УССР і за її межами. — П. III.). Україна не потребує ані відокремлюватися, ані ставити кордони з Московщиною, ані удержувати своє військо, бо ж воно не матиме що робити. Гроші, що їх витрачають тепер на військо, підуть на будову й утримання шкіл.

Завданням українських діячів є піднести свій народ і свою інтелігенцію на вищий економічний і культурний рівень. Українська культура і мова є селянська і на такому низькому поземі, що нею годі піднести культурність нації. Українською мовою можна починати освіту в нижчих школах, але продовжувати освіту в середніх та вищих школах треба московською мовою, бо вона є багата, розвинена і культурна; навіть чужинці починають її вчитися, і скоро московська мова стане одною з світових, міжнародних мов (Тепер навчання московської мови обов'язкове в школах «сателітів». — П. Ш.). Щоб учням нижчих українських шкіл улегшити перехід на московську мову і щоб зблизити український і московський братні народи між собою, не треба заводити різниць у словниках, граматиках, термінології цих двох народів. (Всі українські термінологічні словники москвини спалили в СССР, про те, як вони наближують нашу мову до «братньої», — ми говорили). Очевидно, великих наукових творів українською мовою непотрібно, бо ж українська інтелігенція знає московську мову, а селянам наукові твори непотрібні — їм вистачить брошури про їхні селянські справи (це і робиться в УССР. — П. III.). Навіть галицькій інтелігенції, яка добре знала німецьку мову, М. Драгоманов радив читати німецьку літературу не в оригіналі, але в перекладі на московську, мотивуючи тим, що московська мова є найбільш «позанаціональна»(?). М. Драгоманов дуже дбав, щоб у Галичині поширювалася московська література в оригіналі.

Українці московщаться не тому, що українська мова заборонена, але тому, що московська культура далеко вища за українську (про цю вищість ми говорили. — П. Ш.). Зрештою, і добре що московщаться, бо, по–перше, тим підносяться культурно, а по–друге, світовий прогрес йде в напрямку до інтернаціоналізації, до злиття всіх культур і всіх мов в одну світову (Надзвичайно легка до вивчення і цілком вистачальна для міжнародних зносин штучна мова есперанто заборонена в СССР. — П. Ш.). Крім того, «общєрускую» (с. т. московську. — П. Ш.) літературу і мову творили у великій мірі також і українці, і тому вони (література і мова) є вже рідні для кожного освіченого українця. Намагання ж українських письменників піднести українську мову на рівень московської є марною тратою сил і часу, бо ж то є лише непотрібною і нездійснимою мрією.