Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Читай онлайн! Читай онлайн українською безкоштовно > Книги > Перепілка

— А дайте я сюркну! Один тільки раз!

— Ходім, ходім! Потім сюркнеш!

— Пішли...

Ну, ще раз:

«Вечір. Ніч...»

Власне кажучи, вечір уже минув, і вже сама ніч! Я не буду ні в кого запитувати, що таке українська ніч, бо ще сто з гаком літ тому Микола Васильович Гоголь запитував усіх:

«— Знаєте лн БЬІ украинскую ночь?!» І тут же з сумом дорікав усім:

«— Нет, вьі не знаєте украинской ночи!» А за ці сто з гаком літ, я гадаю, ви вже придивилися і знаєте, що воно таке за українська ніч! Так що, по-моєму, пояснювати зайве. Якби тепер я йшов тої ночі з дідом Махтеєм перепели ловити, я б обов'язково дивився на діда й думав:

«Та не викручуйтесь, дідусю, не викручуйтесь, бо співає у вас душа, їй-бо, співає:

Ніч яка, господи, місячна, зоряна, Видно, хоч голки збирай...

А як ваша, дідусю, душа цієї пісні проспіває, ви трохи замислитеся, тяженько зітхнете, а потім знову в душі вашій, дідусю, зривається:

Місяченьку блідолиций, За хмару краще б ти сховавсь, Не світи, бо вже немає Тієї, з котрою кохавсь...

Та не про те мені тої ночі думалось, не про те гадалось. Найголовніше, що мене цікавило:

— Чи ж патьпадьомкають? І чи ціла копа патьпадьомкає?

Тільки-но вийшли за село поза старою грушею,

що над шляхом стоїть, звернули на межу, аж ось один:

— Пать-падьом! Пать-падьом!

За ним другий, а там іще, й ще, й ще!

— Ага, дідусю, чуєте?

— Чую!

— А копа буде?

— Дві копи!

— Аж дві! Ого!..

Проходимо далеко-далеко межею. Аж за могилу. А праворуч і ліворуч стіна озимої пшениці.

А на межі ромашки, і молочай, і чебрець, і дзвоники...

Тут уже дід Махтей зупиняються, витягають з кошика сітку.

— Держи, — кажуть.

Я держу з одного боку сітку, а дід Махтей її розгортають, розправляють.

— Занось!

От ми з дідом заносимо сітку й напинаємо її на пшеничні колоски біля межі.

Дід тоді витягають манок і починають:

— Сюр-сюр! Сюр-сюр! Сюр-сюр!

Тихо.

Дідусь ізнову:

— Сюр-сюр! Сюр-сюр!

Аж ось ліворуч, мов молотком:

— Пать-падьом!

— Сюр-сюр!

— Пать-падьом!

І на кожне дідове «сюр-сюр» — все ближче, все ближче нервове «пать-падьом».

Уже чути й пожадливо-пристрасне:

— Ха-вав! Ха-вав!

А за ним одразу й бойове:

— Пать-падьом!

Ось-ось уже близенько він! Уже чутії, як шелестить пшениця, уже його «ха-вав» і «пать-падьом» ніби біля самісінького вашого вуха!

— Ха-вав!

Він уже під сіткою! Уже я його бачу! Я бачу, як крутить він голівкою сюди й туди, як на ніжки спинається, шукаючи чарівну спокусницю!

— Ха-вав!

Дід Махтей мовчать, вони теж уже його бачать, вони милуються з цього закоханого перелюбця.

— Ха-вав!

Дід Махтей раптом б'ють у долоні і встають. Переляканий коханець зривається, б'є головою в сітку й заплутується.

— Ага, парубче, — посміхається дід Махтей, виплутуючи сіренького переляканого птаха з сітки. — А будеш до чужих молодиць, захекавшись, бігати? Будеш у гречку стрибати?!

Єсть один!

Він підстрибує в клітці, б'ється голівкою об м'яку сітку і падає на дно.

Я не знаю, в кого дужче тріпоче серце — чи в переляканого перепела, чи в мене?

— Та не стрибай, дурнику, не стрибай!—умовляє перепела дід Махтей і клітку прикриває свиткою. І знову:

— Сюр-сюр! Сюр-сюр!

І знову десь аж у гречці:

— Пать-падьом!

І другий уже в клітці...

І третій!

Я дивлюсь на небо, а воно глибоке-глибоке та синє-синє, а зірок тих, зірок! Скільки ж кіп тих зірок па небі?

В очах у мене щось ніби полегесеньку свербить, я кулаками протираю очі і солодко-солодко позіхаю.

І ледь-ледь чую, як дід Махтей говорить:

— Е, парубче, заснув!

А потім обгортає мене щось тепле. То дідів піджак.

І я вже не чую ні «ха-вав», ні «пать-падьом».

І тільки вже під ранок, коли дуже-дуже не хочеться з-під дідового піджака вилазити, чується:

— Вставай, синку, вставай! Додому підемо! Там досипатимеш!

Вискакую з-під піджака, до клітки, а там аж сім!

— Ото!

— Ну, пішли, синку, пішли...

З рушницею полюють перепілок восени, коли в:ка просо вклоняється хазяїнові повними китицями пшоняної каші, а навкруги проса, куди оком кинеш, — самі стерні, та копи, та скирти...

От тоді на просищі з собакою інтересно настріляти повнісінький ягдташ перепілок...

Ситі вони тоді дуже...

Вони запливають тоді жиром, і, коли БИ їх поскубете, перед вами не птиця, а грудка масла.

Коли полюєте перепілок з вашим власним собакою, то це найвища насолода.

Попередня
-= 2 =-
Наступна
Коментувати тут.

Ваш коментар буде першим!