Слава ЗСУ!

«Таємниці», — подумала я. Фіней казав, що саме ними розраховувалися його коханці, от тільки я думала, що все відбувалося з його доброї волі.

— Таємниці, — мовив Фіней, відлунням повторюючи мої думки. — Саме з цього місця ви повинні слухати уважніше, президенте Снігоу, бо чимало з них стосуються саме вас. Але почнімо з таємниць інших.

І Фіней розпочав свою оповідь — таку багату на подробиці, що годі було сумніватися в її автентичності. Історії про збочені сексуальні пристрасті, про зрадників, про безмежну жадібність і криваве з’ясування стосунків... П’яні таємниці, які глупої ночі хтось нашептав Фінею на вухо. Фінея продавали й купували, як раба. Він був привабливий, але не становив загрози. Та й справді, кому він міг розповісти? І хто б йому повірив?.. Але є таємниці надто пікантні, щоб ними не поділитися. Я ніколи не чула імен, які називав Фіней, — здається, все це були почесні жителі Капітолія, — однак, судячи зі збудженого перешіптування членів моєї підготовчої команди, це були далеко не прості люди. А якщо невдала зачіска могла стати приводом до кількагодинних пліток, то як сприймуть у Капітолії інцест, підлоту, шантаж і зради? І навіть коли Капітолієм котитимуться хвилі взаємних обвинувачень, люди все одно чекатимуть, як от зараз чекаю я, на розповідь про таємниці президента.

— А тепер час розповісти про нашого президента Коріолана Снігоу, — мовив Фіней. — Він прийшов до влади в дуже молодому віці. І виявився вельми кмітливим, бо зумів її втримати. Ви не запитували себе, як він спромігся на таке? Вам усе пояснить одне слово. Цього буде цілком достатньо. Отрута.

Фіней крок за кроком описував політичне сходження президента Снігоу, про яке я нічого не знала, згадував загадкові смерті ворогів Снігоу або, ще гірше, його союзників, які становили потенційну загрозу. Розповідав про людей, які раптово вмирали під час масових святкувань або повільно, кілька місяців згасали невідомо від чого. Причини смерті називалися найрізноманітніші: отруєння морепродуктами, зараження невідомим вірусом, аневризма аорти. Снігоу і сам пив з отруєної чаші, щоб відвернути від себе підозри. Подейкують, протиотрута діє не завжди — ось чому він завжди носить у петлиці напарфумлену троянду — щоб приховати запах крові, яка точиться з ранок у нього в роті. Подейкують, ці рани ніколи не загояться. Подейкують, подейкують, подейкують... У Снігоу є чорний список ворогів, і ніхто не знає, хто стане наступним.

Отрута. Ідеальна зброя для змії.

Оскільки моя думка про Капітолій і його шляхетного президента й так була низькою — далі нікуди, заява Фінея зовсім не вразила мене. Вона куди сильніше вплинула на капітолійців, таких як моя підготовча команда та Фульвія, і навіть Плутарх не приховував подиву — його, схоже, турбувало те, що такі пікантні подробиці вислизнули з його уваги. Коли Фіней закінчив, ніхто не наважувався вимкнути камери, аж поки він сам не сказав:

— Знято.

Знімальна група поквапилася до себе редагувати матеріал, а Плутарх відвів Фінея вбік для розмови — мабуть, хотів довідатися, чи залишилися в нього ще козирі. Я зосталася з Геймітчем і все міркувала над тим, чи мені загрожувала доля Фінея. Чому ні? Снігоу заправив би чималу ціну за дівчину у вогні.

— З вами було так само? — запитала я в Геймітча.

— Ні. Моя мама, мій молодший братик... моя дівчина... всі вони померли за два тижні після моєї перемоги. Через ту витівку, яку я втнув із силовим полем, — відповів він. — У Снігоу не залишилося нікого, кого б він міг використати проти мене.

— Дивно, що він просто не вбив вас, — мовила я.

— О ні. Я став застереженням. Для майбутніх переможців — для Фінеїв, Джоанн і Кашемір. Прикладом того, що станеться з переможцем, який завдав зайвого клопоту, — сказав Геймітч. — Але Снігоу усвідомлював, що не зможе тримати мене на шнурку.

— Поки не з’явилися ми з Пітою, — мовила я тихо. Дивно, але при цьому в мене жоден м’яз не сіпнувся.

Ми з Фінеєм виконали своє завдання, і нам залишилося тільки чекати. Ми вирішили пересидіти в Штабі оборони. В’язали вузли. Розмазували по тарілці свій обід. Підривали на полігоні міні-бомби. З міркувань безпеки з рятувальною командою зв’язок не підтримувався. Рівно о третій — то був планований час виходу в ефір — ми вже мовчки стояли в кімнаті, натоптаній екранами й комп’ютерами, спостерігаючи за Біпером і його командою, які намагалися прорватися в ефір. Куди й поділася Біперова непосидючість і неуважливість! Цього разу він був, як ніколи, сповнений рішучості. Моє інтерв’ю тривало зовсім недовго, однак цього вистачило, щоб показати, що я жива та здорова і досі борюся. Родзинкою програми стала моторошна розповідь Фінея про розпусний Капітолій. Цікаво, це Біпер удосконалив трансляцію? Чи просто його колеги в Капітолії були самі не проти послухати сповідь Фінея? Наступні шістдесят хвилин зображення на екрані чергувалися: вечірні новини йшли впереміш зі сповіддю Фінея, а ще іноді екран повністю чорнів. Однак повстанські інженери спромоглися здолати всі перешкоди, і в ефірному хаосі зуміли майже повністю прокрутити ту частину розповіді, де йшлося про президента Снігоу.